— Едді? — покликала Меґан.
Без відповіді.
— Ти його завалив! — спробував пожартувати Ленс, одначе цього разу ніхто не засміявся.
— Він нас розігрує, — несміливо припустив хтось із канадців. — Правда? — питання було адресовано Нейту, проте веснянкуватий німував, спідлоба зиркаючи на приятеля.
Левко розштовхав американців, підійшов до непритомного й… відсахнувся. Довелося потрусити головою, щоби переконатись, що йому не ввижається. Перед ним лежав не Едді. То був хтось інший. Риси обличчя змінилися до невпізнання: вилиці покруглішали, очі заплили, губи повивертало, а шия потовщала чи не вдвічі. Шкіра набула землистого відтінку. Едді скидався на потопельника, який тиждень пролежав у воді.
— Що з ним? — промовив Левко та похлинувся. У горлі запекло, а повіки почали смикатися, марно намагаючись захистити очі від пекучого болю.
Ліворуч від українця, прикриваючи носа футболкою, стояв Ян.
— Він спухає, — сказав чех.
— О Боже, ні! — десь позаду скрикнула Меґан.
— Це все він! — заверещав Нейт, тицяючи в Калеба. — Я не знаю, що він підсунув мені! Я не винен!
Левко безпорадно кліпав: волога мла застилала погляд. Він дивився на Едді наче крізь шматок льоду, та навіть так усвідомлював, що з американцем коїться щось дуже недобре. Ян Фідлер зорієнтувався швидше за українця й різко наказав:
— Лео, бігом по Сьому.
Левко перескочив через Едді та рвонув сходами нагору.
У спальні було темно, проте Сьома не спав. Росіянин лежав під теплою шерстяною ковдрою на верхньому ярусі двоповерхового ліжка та, начепивши на голову налобний ліхтар «LED Lenser», щось виклацував на нетбуці.
— Сьома! — Левко старався говорити тихо, щоб не розбудити інших. — Там газовий балончик… Ведмеді… — від рідкого повітря й печіння в горлі у голові все переплуталося.
— Лео?
— Якийсь америкос застосував газовий балончик проти грізлі.
— Тебе розвели, — не відводячи очей від нетбука, незворушно проказав Семен. — У Перу ведмедів немає.
— БЛЯХА-МУХА, ЧУВАК, Я ЗНАЮ, ЩО В ПЕРУ НЕМАЄ ВЕДМЕДІВ! — заволав українець; з дальнього правого ліжка хтось люто щось буркнув з-під ковдри. — Внизу хлопчині приснули в лице з противедмежого балончика.
Клацання припинилось. Сьома нарешті зацікавився та відірвався від екрана.
— Чого тобі треба від мене?
Промінь налобника засліпив Левка. Очі запекли ще більше.
— Не знаю. Допоможи. Ти ж шариш…
— У противедмежих балончиках?
— Той чувак лежить без свідомості. І, по-моєму, в нього розпухає голова.
Семен умить зрозумів. Зіскочив із ліжка, ледь не живцем вирвав із рюкзака аптечку та, не взуваючись, почесав униз слідом за українцем.
Американці й канадці обступили Едді, наче стадо овець: мовчки витріщалися й нічого не робили. Хтось хрипнув «Call an emergency!»[68] й тут-таки закашлявся. Всі, як один, затуляли носи та роти — хто тканиною, хто просто руками.
Удихнувши просякнуте газом повітря, Сьома скривився.
— Що ви наробили?
Левко прошамрав щось нерозбірливе у відповідь, а росіянин проштовхався до Едді. За неповні три хвилини обличчя американця набрякло ще дужче. Шкіра нагадувала попелястий мармур. Семен присів навпочіпки.
— Ти знаєш, що з ним? — українець визирав з-за спини товариша.
Сьома відразу збагнув, що ситуація критична.
— Так. Те саме, що станеться зі мною, якщо я з’їм горішок завбільшки з горошину, — хлопець повернув голову до натовпу та запитав англійською: — Чим у нього бризнули? Він алергік? Страждає на алергію?
Підхопили балончик і по руках передали Семенові. На запитання про алергію не відповів ніхто. Не знали, а може, не відважилися. Хлопець примружився, вчитуючись у напис на балончикові:
ACTIVE INGREDIENTS:
Capsaicin and related capsaicinoids*………………2.0 %
— Капсаіцин[69]… ідіоти… — сам до себе прошепотів росіянин, тоді знову англійською: — Швидко! Його треба винести з кімнати на повітря.
Айк і Ґрем узяли Едді за ноги, Ян, який стояв біля голови, підхопив хлопця за тулуб.
На рецепції їх побачив Девід Ренцо, власник хостелу.
— Що трапилося?
— Девіде, нам треба до лікарні, — скоромовкою проказав Сьома.
— Я викличу «швидку»!
— Ні, — гаркнув росіянин. — Можемо не встигнути. Готуйте мінівен.
— О’кей! Тоді зателефоную в «San Jose»[70], попереджу, щоб готували барокамеру, — власник «Samay Wasi» помилково припустив, що Едді знепритомнів через гірську хворобу.
Вислизаючи на веранду, Сьома похапцем заперечив:
— Не треба барокамери. Будь-яка найближча до нас лікарня. Найближча, Девіде!
Девід Ренцо став гарячково гортати довідник з адресами й телефонами.
