— Мого товариша. Нижчий за мене, русявий. Щойно був тут.
— Ні, — відмахнувся Девід Ренцо. У перуанця були важливіші проблеми. Він просто не хотів думати про щось інше.
Сьома ще раз роззирнувся й переконався: українець зник.
Левко не тямив себе. Десь у надрах свідомості крутилася думка, що в нього параноя, і навіть якщо це не так, він однаково чинить неправильно, проте спинитися хлопець не міг. Він біг, задираючи ноги, до місця, де востаннє бачив рудого. Спускатись до авеню Ла-Пас було легко: гравітація допомагала — тільки встигай переставляти ноги й дивись, щоб не шугнути зі схилу головою вперед.
Діставшись місця перетину провулка з авеню, хлопець перебіг на лівий бік і зиркнув угору. «Додж» зник. А на що він очікував? Утім, зупинятися він не мав наміру. У трьох різних місцях — у пабі на Ґамла-стані, неподалік будинку Бенґта, а тепер ось у центрі Куско — він зустрічав одного й того самого рудого незнайомця. Це не може бути просто збіг! Левко боявся, він поняття не мав, що робитиме, якщо наздожене чоловіка, проте цей самий страх ультимативно гнав його вперед. Українець помчав угору по авеню Ла-Пас.
Після кількох десятків кроків хлопець розкаявся в необачному рішенні побігти. Не спливло й 48 годин після трансатлантичного перельоту з двома пересадками, після перекидання іншим літаком із нульової позначки (Ліма) на висоту 3340 метрів над рівнем моря. Боженька, коли створював людину, не відав, що вона придумає літаки, а тому не запроектував її організм на такі навантаження. Зміна часового поясу, перепад висоти, дряпання горами не минули для Левка безслідно, й серцевий ритм почав «провалюватися». Серце дубасило зі скаженою швидкістю, а потім раптово завмирало на секунду чи дві. Після паузи розлягалося потужне компенсаторне «бух!» — Левко відчував, як ударна хвиля поширюється організмом, — після якого серце бралося калатати з іще більшою силою. Перебої повторилися ще тричі, і хлопець спинився, висолопивши язика та приклавши долоню до грудей. Якби поруч був Семен і Левко описав йому симптоми, то дізнався б, що збій у ритмі та компенсаторний викид крові, що його супроводжує, має назву «екстрасистолія»[73], що екстрасистолії трапляються під час сну навіть у здорових людей і в принципі не є небезпечними. Екстрасистолія — не діагноз, це симптом, що вказує на граничну перевтому або на серйозніші проблеми з серцем. Проте Сьоми поряд не було, і Левко перелякався до всирачки.
«Щоб ти згорів, — подумав хлопець про рудого, — разом зі своїм сраним “доджем”».
І тієї самої миті він почув рокотання двигуна — назустріч рухався якийсь автомобіль. Рокіт був особливий, слабкосильні двигуни пікапів, на яких їздять жителі Куско, так не звучать. До Левка наближалося щось потужне.
Упершись правою долонею в коліно, а ліву все ще тримаючи на грудях, хлопець підняв голову й побачив, як із темряви наприкінці авеню вихопився лискучий і плескатий «Dodge Challenger». Спершу Левкові здалося, що рудий пришвидшується, щоби розчавити його, й серце заметалось у грудях переляканою пташкою. Після двох нових «провалів», що вдарили один за одним, українцю стало млосно, фарба збігла з обличчя. Він ледве не осів на тротуар. Та вже за миттєвість збагнув: наростання швидкості — закономірне явище, бо авто рухається схилом униз; рудий не має наміру з’їжджати на зустрічну смугу та закочувати його в бруківку.
Коли вони порівнялися, чоловік повернув голову й зустрівся із Левком поглядом.
«Це він, я не помилився», — хвилею зринуло у хлопчачій голові.
Рудий примружився, розглядаючи переляканого хлопця, що, тримаючись за серце, дивився на нього з протилежного боку авеню, після чого відвернувся та зосередився на дорозі. Він не здивувався, не спохмурнів, узагалі не відреагував.
«Не впізнав мене? Невже не впізнав?»
«Додж» розмірено котився до Ель-Овало. Левко, стараючись не думати про вередливе серце, рвонув навздогін. Хлопець добіг до перехрестя через п’ять секунд потому, як рудий повернув праворуч, проте машини вже не побачив.
На розі біля туристичного офісу з крикливою вивіскою «Turismo Mer» підтоптаний індіанець із пошерхлим обличчям порався коло ятки, з якої протягом дня продавав солодкі боби й інші легкі закуски. Збирався додому. Гарячково жестикулюючи, українець підскочив до торговця:
— Буенос ночес! Е-е… тут… блін, як же йому пояснити? — Левко вишкрібав із мозку розпорошені знання іспанської. — Coche… el coche negro… a donde? A donde va?[74]
Індіанець зрозумів. Він кивнув — Левко зауважив, що ліве око старого повністю затягнуте катарактою, — показав витягнутою рукою на захід, після чого завернув долоню праворуч.
— Проїхав розв’язку, а тоді повернув праворуч… — пробурмотів Левко й додав, уже віддаляючись: — Ґраціас!
Підстаркуватий індіанець кивнув і підняв на прощання ліву долоню.
