Але всі Страйкові думки були про небезпечне становище, в якому опинилася, на його погляд, справа Чизвелла. Він не бачив ще жодного пенні за це розслідування, зате чимало витратив на зарплати й інші видатки. Робін, можливо, і нейтралізувала найближчу загрозу в особі Ґерайнта Вінна, та попри багатообіцяючий початок Барклей так нічого і не знайшов проти першого шантажиста — і Страйк бачив катастрофічні наслідки в тому разі, якщо газета «Сан» вийде на контакт із Джиммі Найтом. Таємничих фотографій з міністерства закордонних справ, які обіцяв Вінн, Джиммі не мав, та й Чизвелл запевняв, що той не захоче розповідати свою історію пресі, але Страйк гадав, що злий і розчарований Джиммі, напевно, спробує ухопити шанс, поки той не вислизнув з рук. Історія його сутяжництва вказувала на людину, ладну на зло іншому нашкодити собі.
Страйків поганий настрій не покращило те, що по кількох днях постійного перебування з Джиммі та його друзями Барклей заявив, що мусить вертатися додому, поки жінка не подала на розлучення. Страйк мав компенсувати Барклею витрати, тож сказав прийти до офісу по чек, а тоді кілька днів відпочивати. Дратувало й те, що зазвичай надійний Гатчинс завагався, коли Страйк запропонував йому замість чергування на Гарлі-стріт, де Док Жуан знову консультував клієнток, постежити за Джиммі Найтом.
— У чому проблема? — грубо спитав Страйк; кукса знову боліла. Гатчинс йому подобався, але Страйк не забув, що екс-полісмен нещодавно брав відпустку на відпочинок з родиною і возив до лікаря дружину, яка зламала руку.— Я прошу просто помінятися цілями, та й усе. Я не можу стежити за Найтом, він мене знає.
— Добре, добре, зроблю.
— Дуже шляхетно з твого боку,— сердито відповів Страйк.— Дякую.
Кроки Барклея і Робін на металевих сходах о пів на шосту вчасно відвернули Страйка від чимдалі похмуріших думок.
— Привіт,— мовила Робін, Заходячи з великою сумкою на плечі. У відповідь на питальний погляд Страйка вона пояснила: — Там сукня на Параолімпійський прийом. Перевдягнуся в туалеті, немає часу їхати додому.
Слідом за Робін до приймальні увійшов Барклей і зачинив двері.
— Внизу зустрілися,— бадьоро пояснив він Страйкові.— Оце вперше.
— Сем мені скаржився на те, скільки трави йому довелося викурити, щоб утриматися з Джиммі нарівні,— засміялася Робін.
— Я не взатяг,— незворушно повідомив Барклей.— На роботі не вживаю.
Той факт, що ці двоє одразу отак поладнали, невідомо чому розсердив Страйка. Він почав підводитися з дивана, і штучна шкіра оббивки видала звичне пердіння.
— Це диван,— гиркнув він на вишкір Барклея.— Зараз видам гної гроші.
— Сиди, я зроблю,— сказала Робін, опустила сумку, дістала з нижньої шухляди столу чекову книжку і передала Страйкові разом з ручкою.— Корморане, будеш чай? А ти, Семе?
— Оце не відмовлюся,— відповів Барклей.
— Ви двоє такі веселі,— кисло мовив Страйк, виписуючи Барклеєві чек,— а ми ж ось-ось втратимо справу, яка дає роботу нам усім. Звісно, якщо хтось із вас не має інформації, яка мені поки що не відома.
— У Найтвіллі цього тижня була тілько одна велика подія — Флік розкралася з однією зі співмешканок,— повідомив Барклей.— Дівулю звати Лора. Вона вирішила, що Джиммі вкрав кредитку з її сумки.
— І що, таки вкрав? — одразу спитав Страйк.
— Як на мене, то скоріше сама Флік. Я ж казав, вона хвалилася, що не цурається підхопити грошенят на роботі, пам’ятаєш?
— Так, ти казав про це.
— Вся сцена сталася у пабі. Ту Лору покривило. Влаштували з Флік гризотню про те, котра з них більша буржуазія.
Попри біль і поганий настрій, Страйк заусміхався.
— Авжеж, і воно пішло-поїхало. Заговорили вже аж про поні й канікули за кордоном. А тоді ця Лора каже, що Джиммі, здається, поцупив у неї картку кілька місяців тому. Джиммі одразу в агресію, кричить, що це наклеп...
— Шкода, що йому заборонили, а то б засудив її,— мовив Страйк, відриваючи чек.
— ...і та Лора зарюмсана вибігла в ніч. І з квартири пішла.
— Знаєш її прізвище?
— Дізнаюся.
— Барклею, а що у Флік за біографія? — спитав Страйк, коли Барклей поклав чек у гаманець.
— Ну, мені сказала, що пішла з університету,— відповів Барклей.— Провалила першу сесію і здалася.
— Навіть найкращі йдуть,— зронила Робін і подала два горнятка чаю. І вона, і Страйк покинули навчання, не отримавши дипломів.
— Дяка,— мовив Барклей, беручи у Робін горнятко.— Батьки розлучені,— провадив він,— і з ними Флік не розмовляє. Джиммі їм не подобається. Тут я їх розумію! Якщо моя донька колись зачепиться з таким мудилом, як той Найт, я вже йому не подарую. Коли Флік немає, він хвалиться хлопцям, як чіпляє молоденьких дівчат. Ті думають, що трахаються з великим революціонером задля великої мети. Флік і половини всіх його вибриків не знає.
— Неповнолітніх серед них немає? Його дружина натякала, що таке може бути. То був би козир.
— Наскільки я знаю, всім є по шістнадцять.
— Шкода,— сказав Страйк. Він перехопив погляд Робін, яка повернулася уже з власним чаєм.— Та ти знаєш, про що я...— Страйк знову звернувся до Барклея: — 3 того, що я почув на марші, Флік сама не дуже моногамна.
