Сторононька рідна! коханий мій краю!Чого все замовкло в тобі, заніміло?Де-не-де озветься пташина не сміло,Немов перед бурею в темному гаю,І знову замовкне… як глухо, як тихо…Ой лихо!Ой, де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна?Чому ти не зійдеш на землю із неба?Осяяти землю безщасную треба!Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре?Ой горе!0 люде мій бідний, моя ти родино,Брати мої вбогі, закуті в кайдани!Палають страшні, незагойнії раниНа лоні у тебе, моя Україно!Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?Ой боже!Коли ж се минеться? Чи згинем без долі?Прокляття рукам, що спадають без сили!Навіщо родитись і жити в могилі?Як має можити в ганебній неволі,Хай смертна темнота нам очі застеле!Ой леле!Украинке очень хотелось превратить свои эмоции и звуки в нечто более существенное:
Україно! плачу слізьми над тобою…Говорять, що матері сльози гарячіІ тверде, міцнеє каміння проймають;Невже найщиріші кривавії сльози дитячіНіякої сили не мають?Пока революция еще не пришла, остается готовить ее словом:
Так, плачмо, браття! мало ще наруги,Бо ще душа терпіти силу має;Хай серце плаче, б’ється, рветься з туги,Хай недає спокою, хай палає.И снится ей желанный "Сон", что именно она с риском для жизни и при помощи каких-то демонов может развязать и совершить всемирную революцию:
Був сон мені колись: богиню яснуФантазії вбачали мої очі…Вона іде! Непереможна силаМене примушує за нею простуватиПо темних, тісних хідниках.Вступила Вона в якісь таємнії палати……ВисоченнийОрган стоїть там, наче скеля дика,Де був прикований Титан страшенний,Що забажав освіти чоловіка.Спинилася богиня, і за рукуВзяла мене, і словом говорила:"Вважай і пам’ятай мої слова й науку:То світовий орган, і доля так судила,Що тільки развін має гук подати,Страшний той гук, потужний і величний,По всіх країнах має залунатиІ перекинути світовий стрій одвічний.Страшне повстане скрізь землірушення.Із громом упадуть міцні будови.Великий буде жах, велике й визволення!Тоді спадуть всесвітнії окови…"И наступит счастье. Точно такое, о котором говорится в одноименном рассказе Украинки (см. раздел 1.16). Ради этого она готова на все:
Ні, гук страшний я видобути мушу!Хай я загину. Та хай сяє милоНад людьми сонцем правда і надія!Зважливо простягаю руку, сміло —І прокидаюсь… Так! то сон був… мрія!Но мечты сбываются. Если долго раздувать искру, то из нее рано или поздно разгорится пламя. Украинский аналог таких "искр" — хрестоматийные пролетарские "досвітні огні":
Досвітні огні, переможні, урочі,Прорізали темряву ночі,Ще сонячні проміні сплять —Досвітні огні вже горять.То світять їх люди робочі.Вставай, хто живий, в кого думка повстала!Година для праці настала!Не бійся досвітньої мли, —Досвітній огонь запали,Коли ще зоря не заграла. 
