…Розмови наші, співи й наостанокУривчаста, палка, завзята річ.Не жаль мені, що се вам нагадаєЗапеклої ненависті порив.Що ж! тільки той ненависті незнає,Хто цілий вік нікого не любив!Згадати тільки всі тяжкії муки,Що завдали борцям за правду вороги, —Кому ж не стиснуться раптово рукиВід помсти лютої жаги?Ні, жаль мені, що й сей порив погасне,Як гасне все в душі невільничій у нас.Ох, може б, не було життя таке нещасне,Як би вогонь ненависті не гас!Лагідність голубина, погляд ясний,Патриція спокій — не личить нам.Щов діє раб принижений, нещасний,Як буде проповідь читать своїм панам?Так, ми раби, немає гірших в світі!Фелахи, парії щасливіші від нас,Бо в них і розум, і думки сповиті,А в нас вогонь титана ще не згас.Ми паралітики з блискучими очима,Великі духом, силою малі,Орлині крила чуєм за плечима,Самі ж кайданами прикуті до землі…Релігія у нас — то морок темний,Єгипетських жерців деспотія важка,Закони й право — то устав тюремний,Родинні зв’язки — ниточка тонка.Народ наш, мов дитя, сліпеє зроду,Ніколи світа-сонця не видав,За ворогів іде в огонь і в воду,Катам своїх поводарів оддав.Одвага наша — меч политий кров’ю,Бряжчить у піхвах, ржа його взяла,Чия рука, порушена любов’ю,Той меч із піхви ви добуть здола?Нехай же ми раби, невільники продажні,Без сорому, без честі, — хай же так!А хто ж були ті вояки одважні,Що їх зібрав під прапор свій Спартак?..О, сором мовчки гинути й страждати,Як маєм у руках хоч заржавілий меч.Ні, краще ворогу наодсіч дати,Та так, щоб голова злетіла з плеч!Для безбожника мир становится черно-белым и четко делится на своих и чужих. Свои заслуживают только любви, чужие — только ненависти. Именно такой примитивный черно-белый мир сконструирован в произведении "Грішниця". В этом мире идет тотальная террористическая партизанская
…війна страшна і незвичайна…
Часами тільки бомба огнева
Могильну тишу розбивала гучно
І всіх навколо ранила скалками.
Раз в темну ніч на бій дівчина вийшла
(Тоді йшли всі, жінки і чоловіки,
І навіть діти не сиділи дома).
Вона була при зброї…
Дівчина йдучи тихо шепотіла,
А на устах був усміх зловорожий:
"Ой підкопаю вражеє гніздо!
Злетять вони у гору, мов ті птахи!"…
Но незадачливой бомбистке не повезло: заряд разорвался раньше времени. И вместо того, чтобы убить множество людей, она сама оказалась в госпитале. За ней ухаживает молодая монашка и между ними возникает мировоззренческий спор. Разумеется, бомбистка быстро побеждает сконструированного автором оппонента. Приятно спорить с куклой: при этом чувствуешь себя мудрецом. Монашка призывает террористку радоваться, что та никого не убила, благодарить Бога и каяться в своих грехах. Но не на ту напала. Что для христианина грех, то для больной на всю голову — как раз наоборот:
