Украинка против Украины полностью

О своих утопических целях он писал: "Ціль та зветься безначальство: своя воля кожному й вільне громадство й товариство людей й товариств. Це діло не зовсім таки нечуване на нашій Україні. Наша Січа Запорозька була подібною ж вільною спілкою: кожний міг прийти до неї й одійти, коли хотів. Кожний приставав до такого куреня, до котрого хотів; кожен курінь був спілкою вояцькою й господарською, котра працювала спільно й вживала своє добро в спільному будинку… Тепер ніхто ще не може сказати докладно ні того, коли, наприклад, світ дійде до таких безначальних порядків, про які сказано вище, ні всіх доріг, якими він дійде до них. Цілком такі порядки тільки тоді можуть бути й в одній якій країні, коли вони будуть на всьому світі, бо тільки тоді зовсім перестане потреба в вояках і купцях, з котрих скрізь і заводиться панство й багатирство, а за тим і начальство. Для таких порядків мусить також, щоб не було попівства й віри, з котрої виходить попівство, бо попівство теж панство й начальство, а віра заводить незгоду між людьми. Замість віри мусить бути вільна наука… В Західній Європі й Америці єсть вже сотні тисяч людей, котрі просто прямують до таких порядків. То партія со-ціальна, громадська, соціалісти-громадівці. Почавшись серед деяких людей з самого панства й купецтва, котрі провели далі думки XVIII століття про волю й щастя кожної особи (Р. Овен, Сен-Сімон), думки громадські дедалі притягали до себе і чорноробів і людей великої науки й розуму (Луї Блан, Прудон, Лассаль, Маркс, Дюрінг, в Росії Чернишевський) і тепер стали вже чималою силою, на котру мусять вважати й байдужі й вороги… Повне ж безначальство, повна воля кожної особи завше зостанеться ціллю всіх порядків, чи по малих, чи по великих спілках, так само як думка вменшити до 0 перешкоду од тріння в машинах… Ми бачили вище, що українські письменні люди й українське мужицтво прийшли до того, що їм нічого не остається далі, як просто пристати до думок європейських і американських громадівців і по-своєму прикладати їх на своїй землі". И сегодня не перевелись желающие сидеть в своем курене и сводить к нулю силу трения.

Революционер Л. Дейч вспоминал 70-е годы: "Драгоманов был тогда несомненно социалистом, даже "анархистом", хотя и "умеренным". Человек с большой эрудицией, особенно по истории, он был знаком со всеми социалистическими учениями, начиная с утопических и кончая современными. Но, как во всем, Драгоманов и по отношению социализма был своеобразен. Он решительно ни с одной из социалистических систем не был согласен, находя в каждой из них те или иные изъяны, неверности. Но он не выработал и не старался пропагандировать какую-нибудь свою самостоятельную теорию. Для него социализм был важен лишь как идеал, более или менее отдаленный: когда-то он еще осуществится! Или, как он довольно недвусмысленно выразился в одном из своих малорусских произведений, "се діло затяжне!" Поэтому не стоило, мол, терять время на споры об этом отдаленном идеале".

И тем не менее, при таком расплывчатом представлении о "светлом будущем", он развил бурную революционную деятельность. "Драгоманов разом з дружиною і дітьми займав найбільшу серед емігрантів квартиру в Женеві. Тому він запропонував щотижневі зібрання у своєму помешканні". Очевидец вспоминал: "Совершенной новостью для эмигрантов явились большие, устроенные Драгомановым, политические собрания, на которых обсуждался вопрос об организации единой социально-революционной партии, — но на федеративных началах и с делением по принципу национальностей".

Национализм Драгоманова опирался на "принцип національного самовизначення, обгрунтований швейцарцем Й. Блюнчлі: "Скільки народів — стільки держав". Учитывая, что на земле существует несколько тысяч языков, легко себе представить кровавую мясорубку, которая начнется, когда каждый народ начнет "національні змагання за власну державність". (Например, недавно меджлис крымско-татарского народа провозгласил курс на свою собственную "незалежну державу"). Но Драгоманов всегда знал все и лучше всех. По свидетельству очевидца (А. Гольштейн): "Його власна думка була глибока й зовсім самостійна; він ніколи не зважав на які б то не було ходячі, загальнопоширені міркування. Так він думав, і що б не думали інші, це йому було зовсім байдуже. Рідка самостійність думки завдала йому багато неприємностей, але він думав і говорив тільки своє. Він часто з захопленням повторював слова Лютера: "На цьому я стою; інакше я не можу", очевидячки, пристосовуючи це й до себе".