Таким образом, "київська "Українська Громада" в зв’язку з утисками українства в російській імперії розробила план видавати за кордоном український журнал, що широко освітлював би українську справу. На редактора цього журнала обрано Драгоманова, який на початку лютого 1876 р. виїхав легально спочатку до Відня, а потім до Женеви. Там, залишившися на еміграції, він провадив велику наукову й публіцистичну роботу" (11, 56). Один из тех, кто его посылал, писал: "Беручись за таку значну, відповідальну працю в стані нібито українського Герцена, Драгоманов проте не думав остаточно емігрувати за кордон: клопотався й після поліцейських перешкод виправив таки собі закордонного законного поспорта, намічав низку науково-літературних робіт, що міг виконати за тимчасове перебування в Европі, і навіть свої публіцистичні праці в російських органах підписував за перший час европейського життя своїм ім’ям, не почуваючи себе політичним емігрантом" (7, 61).
Наконец свободен: "Молоде подружжя Русових зустрілося з Драгомановим у Відні, коли він тільки-но починав своє нелегке емігрантське життя. У 1905 р. Софія Русова писала: "он был как-то лихорадочно возбужден, говорил много о Малороссии, о безобразной инертности ее общества, о необходимости нового направления, говорил убежденно о том, может и должен сделать для своих земляков. В его лице, в его голосе, во всей цельности его образа чувствовалось, как всецело, безвозвратно он предан своей задаче: образованию сознательной политической демократической партии в Малороссии и в Галичине". В другом месте она вспоминала: "Він був у піднесеному настрої, вірив, що його праця на еміграції, вільна й незалежна, матиме політичне значення і уявляв собі її в двох напрямках: 1. критика політики російського уряду і політичне виховання України і 2. ознайомлення Європи з правдивим становищем України… На кінець він повів нас до величезного Рінгтеатру на оперу Вагнера "Кола ді Рієнцо". Драгоманов захоплювався постаттю цього італійського революціонера…"
В отсутствие цензуры можно было отвести душу и говорить все, что в голову взбредет (но, разумеется, только о русских, а не о европейских, делах): "В таких державах, як Росія, не можна й говорити ні про яку сталість праці, ні про який закон. Там всякий час треба бути готовим боронити не то свою працю, а й думку й шкуру просто револьвером од царських беззаконників". Неужели бедный доцент вспоминал, как из опасения за свою шкуру, он ходил с револьвером по Киеву? Или просто привычно врал (как делали в этой семье все — от мала до велика)?
"Переїхавши до нейтральної Швейцарії, Михайло Петрович у листі до Суворіна (листопад 1876 р.) написав: "Мои корабли сожжены, и пока в России не будет конституции, я в нее не вернусь. Здесь же я не затем, чтобы молчать и прятаться". У першій половині 1878 р. побачило світ перше число збірки "Громада"… Часопис передбачав висвітлювати справи політичні, господарські та освітні… Довкола "Громади", яка стала першим українським політичним журналом, утворився так званий Женевський гурток — зародок українського соціалізму… Прихильність до соціалізму як до ідеології соціального перелаштування суспільства Михайло Петрович зберіг на всіх етапах свого життя і творчості".
