Еретическая "чуттєвість" Украинки кардинальным образом отличается от христианской. По мнению Забужко, процесс их взаимного отталкивания "розпочався з "Одержимої": з трагічного бунту Психеї / Лесі Українки / Міріам проти самої серцевини християнської чуттєвости — проти всепрощення на грунті синівського й дочірнього послуху волі Бога-Отця. Завважимо, що для самої Лесі Українки, точніше, для Лариси Петрівни Косач, бунт почався ще раніше" (10, 87). "Досвід такого близького переживання смерти… для нашої Психеї-Орфея це ще й досвід одночасно веденої запеклої, лютої й безупинної війни з "землею й небом"… з усіма трансцендентними силами (= богами), які готують коханій людині такий гнітючо безславний кінець. На перший погляд, це богоборство відверто старозаповітного, дохристиянського зразка" (10, 88). "З точки ж зору міфа та архетипів колективного несвідомого, сюжет виглядає ще цікавіше й провадить нас у глибину тисячоліть, до "Магабгарати" і "Бгагавадгіти", — тільки там знаходимо в такому чистому вигляді постать божого помічника (царевича Арджуни), який добровільно обирає для себе довічне пекло, щоб у цей спосіб довести свою абсолютну відданість богові Кришні. У неортодоксальній, гностико-маніхейській традиції можна знайти вказівки на те, що подібну місію ранньохристиянська екзегетика (згодом скваліфікована ортодоксальною церквою як єретична) певний час була схильна приписувати Юді. Власна "есхатологічна програма" Міріам звучить на диво схоже до цієї ідеї, загубленої в нетрях давніх релігій і єресей Сходу (на яких, нотабене, Леся Українка таки несогірше зналася — ще змолоду спромігшись самотужки написати підручник стародавньої історії східних народів!), — ідеї найбільшої, трансцендентної жертви, яку здатна скласти людина своєму божеству" (10, 90). Т. е., добровольно выбрать для себя "довічне пекло". И что же это будет за "божество" такое?
Но Забужко таких смешных вопросов не задает: "Жарти набік — така Психея не вдовольнилась би від богів мізерною, як на її есхатологічний максималізм, подачкою у вигляді тимчасового note 8 воскресіння свого коханого (Міріам і не вдовольняється вісткою про Воскресіння, навпаки — сприймає її як остаточну поразку Месії в його спробі змінити людей на краще)…" (10, 91). Для кого-то Воскресение Спасителя — победа над первородным грехом и над смертью. А для кого-то — "остаточна поразка Месії". Каждому свое.
"Міфологічна пригода такої Психеї, як бачимо, не просто ставить її в позицію онтологічного виклику, — вона дає підстави говорити про народження (чи відродження) якісно іншої, незнайомої ортодоксальному християнству міфологічної героїні, пов’язаної з набагато древнішими пластами культурної пам’яти людства. Ця героїня виступає не коханкою, не нареченою, а своєрідною "тіньовою" (видимою вже хіба що крізь "окуляри" езотеричних учень і єресей) партнеркою, "іноверсією" вмираючого й воскресаючого бога, — чи в перекладі з мови міфа на мову історичних реалій, тією Христовою ученицею й жінкоою-апостолом, котру отці церкви могли й справді хіба що проклясти… — і чиє "Євангеліє від Міріам" (бо саме таким "апокрифічним євангелієм", в остаточному підсумку, і є "Одержима"!) могло мати свої аналоги, в кращому разі, серед знищених гностичних апокрифів II–III ст." (10,92).
Вот так: "иноверсия" и "партнерка" умирающего и воскресающего бога. Ни больше — ни меньше. Для Забужко очевидно, что когда герои Украинки молятся Гелиосу, то это касается и автора: "це її "єретицька" молитва — української лицареси Святого Духа, вірної жриці того гнаного й репресованого жіночого божества, що під натиском єресей все ж увійшло в західнохристиянський канон під іменем, симетричним Божому, — Notre Dame, "Наша Пані" (10,609). По-русски "Notre Dame" можно перевести словом "Богородица". Например, выражение "Собор Notre Dame de Paris" переводится как "Собор Парижской Богоматери". Теперь легко сообразить, как перевести название книги Забужко: "Notre Dame d’Ukraine". Такая вот история. Оказывается, Украинка — это и есть "Наша Пані" для украинцев. Так сказать, "іноверсія" и "партнерка" Христа. Того и гляди — появится собор… этой самой матери. А далее может возникнуть и молитва, адресованная к этой "пані". Из всех ассоциаций на ум почему-то приходит только неудобоваримая "Молитва про гетьмана Мазепу". А еще — тот диагноз, который поставила сама Забужко своей науке: "напівкоматозний стан нашої гуманітаристики" (10, 405).
