Je ne vis qu'en pleurant, et je pleure en riant!
L'amour, pour tant de coeurs l'objet de plus doux charmes
Fut pour le mien la source et des maux, et des larmes!
Pour adoucir mon sort et mes regrets cisants!
En poussant des soupirs, j'écris des vers plaisants,
Qu'il sont drфles, ma foi, ces destins que les nótres!
En voulant larmoyer je fais rire les autres![9]
Автор «Т[юхтія] ma Ч[Ванька]»
Наш віршомаз Тюхтій старих людей шанує:Гарасько [10] як звелів,- він так і компонує.Чи справжки, чи на жарт що тільки написав,То так на дев'ять рік те в бодню і запхав;А на десятий рік, як вийме й прочитає,-Побачить сам здоров, що там ладу біс має,То в грубу так-таки і впре шпаргалля все!..От брат його, Чванько, слабкий уже на се!Що начеркав, те так в друкарню і несе!Але громада їх однако поважає:Того ні сном не зна, другого не читає!Скажіть, будь ласкаві: хто з їх дурніший двох?Та глузду, гріх казать, скупенько у обох!..Так перший же хоч тим за працю надолужить,Що в дев'ять рік хоч раз теплом собі услужить;Другий - такий дурний, що з холоду дрижить,А книжок же його з півсажня так лежить...1 ноября 1819 года, Харьков
<p><strong>ДУРЕНЬ І РОЗУМНИЙ</strong></p>(Приказка)«На що, до халепи, той розум людям здався?» -Раз Дурень здуру - бовть!.. Розумного питався.«На те,- озвався сей,- коли кортить вже знать,Щоб дурням на сей спрос цур дурнів відвічать».1 декабря 1820 года, Харьков
<p><strong>ЦІКАВИЙ І МОВЧУН</strong></p>(Приказка)Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав:«Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?»«Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці)Всередині, як ти, порожній він»,- сказав.1 декабря 1820 года, Харьков
<p><strong>ЛІКАР І ЗДОРОВ'Я</strong></p>(Приказка)Йшов Лікар у село - селу на безголов'я,А із села біжить, злякавшися, Здоров'я:«Куди, Здоров'ячко? - пита він.- Як ся можеш?»«Та цур тобі!.. я йду, куди ти не заходиш!»1 декабря 1820 года, Харьков
<p><strong>ТВАРДОВСЬКИЙ</strong></p>(Малоросійська балада)
