Unknown полностью

Д з у н ь о. Будьте жінкою, пані, і питайте тільки сво­го серця. Воно, ваше серце, не збреше ніколи.

Помикевичева. А ви тим часом — забули про своє...

Д з у н ь о. Саме сьогодні, пані, моє серце гідне вашого стало...

Помикевичева. Сьогодні?..

Д з у н ь о. Саме сьогодні я заручився з Лесею, Мілено.

Помикевичева. Дзушо!!

Дзуньо падає перед нею павколішкп.

Д з у н ь о. Щоб стати гідним тебе, Мілено.

Пауза.

Помикевичева(тихо). Говори!..

Дзуньо. Досі я був перед тобою, як свічка перед сонцем. Конципієнт з мільйонів конципієнтів. Душа моя забути про це не хотіла і зродила в мені мрію про лицаря із казки. Нужденний конципієнт казку у дійсність замі­нив. Для тебе, Мілено, для твого божеського кохання! Сирота, якої ніхто не згадав, якою ніхто не цікавився...

П о м и к е в и ч е в а. Ви забуваєте...

Д з у н ь о. Я ніколи не забував, Мілепо, що любов вимагає пожертви. Для неї, для вашої любові, я життя своє, долю свою віддав бідолашній сирітці, щоб знала, щоб тішилася ваша душа, що серце гідно покохало. Для вас, тільки для вас я заховав моє кохання, для неї спів­чуття і милосердя тільки. Скажіть одне слово, Мілено, і я перекреслю все, спалю за собою мости і знову впаду до ваших ніг звичайним конципієнтом. Скажіть одне сло­во, Мілено!..

Пауза.

Помикевичева. Не скажу його. Дзуню...

Дзуньо встає й цілує її.

Д з у н ь о. Тепер, тепер будемо щасливі, Мілено!

Помикевичева. А сумління дозволить на те, Дзуню?..

Дзуньо. На мойому сумлінні лишень добро сироти...

П о м икевичева. А про мене забув... ( Цілує його.) Вибач, Дзуню, ще останнє питання. Більше тобі не стави­тиму їх.

Дзуньо. На кожне твоє питання відповім з підне­сеним чолом, Мілено.

Помикевичева. Ми знаємося цілий рік. І за цей рік хочу тебе спитати.

Дзуньо. Питай! Це був найкращий рік в житті мойому.

Помикевичева. За цей рік у тебе й думки не бу­ло... щоб... щоб зрадити мене хоч раз...

Дзуньо. В моїх думках тільки ти була, Мілено...

П о м и к е в и ч е в а. І ти... ти не зрадив мене?..

Дзуньо. Мілено! Краще одразу вбий ніж у моє серце!..

ІІоми к е в и ч е в а. Нашою любов’ю присягаєш?

Дзуньо. Нашою любов’ю присягаю, що з жалю б мені тріснуло серце, коли б хоч на мить одну моя дум­ка не була при тобі...

Помикевичева. Дзуню!..

Дзуньо(обіймає її). Грета Гарбо *, моя ти кохана...

Помикевичева. Невже ж я на Грету... па Грету Гарбо чимось подібна?..

Дзуньо. Наче кранля до краплі, тільки глибші у те­бе очі, Мілено.

Помикевичева. Дзуню! (Цілує його.)

Входить Леся.

Леся. Ох!..

Д з у п ь о. Бачиш, Лесю, як добра душа пані мецена- сової радіє з нашого щастя.