священне право на справедливий і суворий суд над винуватцями великої трагедії. Він говорить про це не сухою мовою професіонала-юриста, а словами, в яких є і біль скривдженого людства, і щира скорбота сина сплюндрованої й залитої кров’ю Радянської України, і ненависть радянського народу, який найбільше страждав і, страждаючи, найзапекліше боровся. Тим-то легко зрозуміти в цей історичний день сльози на очах наших слов’янських братів. І цим сльозам Москва — нова Москва — вірить...
Для підсудних нацистів, як і можна було сподіватися, це був чорний день. Вже сама поява представника радянського обвинувачення за таким пепависним для них пультом викликала у колишніх зірок третього рейху щось на зразок жовтої лихоманки. Але температура на лавах підсудних дійшла до стану кипіння тільки після того, як у залі засідання залунали слова полум’яного обвинувачення. Призвичаєні до трохи монотонного і сухого стилю виступів дотеперішніх обвинувачів, підсудні захвилювалися; вони то червоніли, то полотніли, то кривили роти, імітуючи саркастичну посмішку. Герінг і Гесс демонстративно зняли навушники. Франк взявся нібито читати книжку, Розенберг взагалі не надягав навушників. Він знає російську мову... Коли генерал Руденко дійшов до двадцятої сторінки обвинувачення, Гесс пожовк, як цитрина, і схилив голову так низько, що здавалося — вона ось-ось зникне з нашого поля зору. Його довелося вивести з залу. Недовго витримував свою лінію і Герінг: раптом він приріс головою до навушників...
Вийшов також із своєї ролі завжди такий зовні холоднокровний Кейтель. Це сталося з ним тут уперше. Спровокував його Ріббентроп. Почувши, що архів німецького міністерства закордонних справ потранив у руки Червоної Армії, цей гітлерівський Талейран посірів на обличчі, як попіл. Він раптовим рухом обернувся у бік Кейтеля, з обуренням спитав: «Як! Ви допустили це?» Треба було бачити, що тоді трапилося з колишнім фельдмаршалом. Він посинів, затрусився і замахав руками як ошпарений: «Відчепіться, відчепіться від мене, забирайтесь до бісової матері!»
Стан нервів Кейтеля неважко зрозуміти. А це тільки перший день...
ЧУДЕСА
В ГЕРСБРУКСЬКОМУ РЕШЕТІ
Є в Баварії містечко Герсбрук, зване ще недавно маленьким Дахау. Маленьким, бо в герсбрукському крематорії була лише одна піч, яка за день пропускала не більше сотні трупів. Це навіть не була фабрика смерті, а щось на зразок кустарної майстерні, як виправдуються жителі Герсбрука.