Вважаючи, що тільки в здоровому тілі розцвітає здоровий дух, начальники табору подбали про максимальне задоволення земних потреб своїх вихованців. Температура в бараках не сміє впасти нижче 18 градусів по Цельсію. Мало того. Враховуючи, що люди можуть застудитися, адміністрація табору видала кожному в’язневі дві теплі вовняні ковдри.
Лікарі давно вже прийшли до висновку, що гаряча ванна навіває приємні сни. Організатори табору зважили й на цей досвід: в кожному бараку обладнано приміщення, з якого щовечора долітає підбадьорюючий плескіт води і вигуки найбільшого блаженства, що його може лише дати гаряча купіль перед солідною вечерею.
Ознайомившись з усіма подробицями життя нипішніх в’язнів Герсбрука, ви не будете, звичайно, здивовані, коли комендант табору заявить: «З боку моїх в’язнів не було ні однієї серйозної скарги». Коли ж ви поцікавитесь, які були несерйозні скарги, вам дадуть відповідь: «Деякі в’язні скаржаться на те, що в таборі немає бару. Ці люди не хочуть зрозуміти, що все те, що ми робимо, Робимо на їх благо. Адже під впливом алкоголю у них ^оже статись рецидив нацистської хвороби».
Ви оглянули все, що вас цікавить, і покидаєте табір. Біля виходу ви спостерігаєте зворушливу сцену: чергова партія вилікуваних повертається додому. Літня дама в мундирі «армії спасіння» вручає кожному з них на прощання примірник Біблії.
В її очах блищать сльози розчулення. Помітивши це, вичікувані підносять і собі хусточки до очей. Воістину треба мати кам’яне серце, щоб не заплакати перед лицем такого доброчинства!
...Дізналась про герсбрукський табір фрау Кунегун- да — наша прибиральниця, і жінка наче не та стала. Бувало, раніше, тільки те й робить, що з ранку до вечора побивається: «Мій чоловік важив перед війною цілий центнер, а тепер і до 80 кілограмів не дотягне. Як зів’яла квітка. І за віщо, скажіть, будь ласка? Адже він ніколи не був нацистом».
Недавно фрау Кунегунда перестала згадувати про свого нещасного чоловіка, а її обличчя мало тепер той трохи хворобливий вигляд, що буває в деяких жінок, змушених зберігати якусь таємницю.
Нарешті вчора фрау Кунегунда не витримала і сказала мені на вухо:
— Мій чоловік уже в Герсбруку!
— Що? Ви ж сказали, що ваш чоловік ніколи не був нацистом!
Фрау Кунегунда боязко оглянулась:
— А він і не був ним. Я просто хотіла його врятувати, а добрі люди допомогли. За дві пачки цигарок посвідчили, що мій Карл-Петер був членом нацистської партії з 1923 року і служив у гестапо...
Очі фрау Кунегунди засвітились радістю: