Та це був тільки перший крок. Дальші кроки також були передбачені. Пізно ввечері ЗО травня 1940 року Франк, злегка сп’янілий від запаху квітучих каштанів, записував у своєму щоденнику:
«В найближчому майбутньому виявиться необхідним проведення надзвичайної втихомирювальної операції».
Більше, ніж аромат розквітаючих каштанів, п’янить Франка запах людської крові. Колишній мюнхенський канцелярист знав уже її смак. Вона стала для нього наркотиком, що з гнома робив велетня і давав гномові відчути щастя бути паном життя і смерті мільйонів людських істот. І гном записує в своєму щоденнику:
«Ми повинні знищувати євреїв, де б ми не спіткали їх і де тільки буде змога».
На цих кількох фразах не кінчаються історико-філо- софічні міркування генерал-губернатора. 14 червня 1940 року він власноручно поставив противникам Німеччини такий діагноз: «Франція вмирає і мусить вмерти, бо вона
вірить у життя і чинить опір реформі. Та світова імперія — Англія — також мусить наблизитись до свого кіпця. Це година Німеччини, що тепер починається».
Однак не тільки Франція чинила опір гітлерівській «реформі». Ганс Франк скоро знаходить вихід:
«Хто пам підозрілий, той повипеп бути негайно ліквідований».
Через деякий час він занотовує:
«Я хотів би підкреслити одне: панькатись ми не повинні, коли ми чуємо про 17 тисяч розстріляних».
А трохи згодом, виступаючи на нацистських зборах у Жешуві, перехрещеному хазяйновитим Франком на Рейхсгоф, він заявив (і зараз же це увічнив у щоденнику) :
«Коли б я прийшов до фюрера та сказав би йому: мій фюрер, я доповідаю, що я знову винищив 150 тисяч поляків, то він сказав би: прекрасно, якщо це було необхідно».
Управляючи таким чином поляками, Франк не забував і про українців...
5 серпня 1942 року він констатував:
«Я повинен відмітити, що в інтересах німецької політики слід підтримувати напружені відносини між поляками і українцями. Ті 4 чи 5 мільйонів українців, що живуть тут, дуже важливі як противага полякам. Тпм-то я завжди стараюся підтримувати серед них в будь-який спосіб політично задовільний настрій, щоб запобігти їх об’єднанню з поляками».
Яких це українців мав Ганс Франк на думці, ми знаємо, як знаємо й те, що «політично задоволені» українські нацисти з подвір’я Бандери й Мельника слухняно робили політику Франка, з лютістю вирізуючи поляків. Не відставала від них також і польська агентура мюнхенського Ганса, винищуючи за його завданням українське населення Холмщини...