Правда, їх дальшу долю турботливий і вдячний Ганс Франк також обдумав. 12 січня 1944 року на нараді керівників німецького сільського господарства, що відбулася в мальовничому курорті Закопане, генерал-губернатор сказав (і записав):
«Якщо ми виграємо війну, тоді, на мою думку, поляків та українців і все те, що плутається навколо, можна перетворити на фарш».
Доля, а кажучи простіше, Червона Армія, не дозволила Франкові виграти війну. Саме в той час, коли генерал- губернатор чекав тільки весни, щоб перебудувати Вавель- ський замок на свій смак, йому довелося тікати з цього замку.
Осатанілий канцелярист втік, але він залишив за собою безліч трупів своїх жертв.
Сьогодні цей горе-юрист сидить перед нами із схрещеними на грудях руками і раз у раз здригається від цинічного сміху. Коли дивишся на нього, ненависть і огида тамують твій подих, і стає млосно на саму думку про те, що ти змушений дихати тим самим повітрям, що й цей кривавий пігмей, що й цей класичний продукт фашизму, що й ця страшна, несамовита карикатура людини, карикатура, ім'я якої Ганс Франк, все ще має змогу існувати.
Ми знаємо, жодна сила не воскресить мільйони жертв. Але не стихне голос нашого сумління і не заспокоїться серце, поки Ганс Франк, убивця народів, не вишкірить драпіжних зубів в останній уже, смертельній гримасі.
ГНІЗДО РОЗБІЙНИКІВ
Насамперед кілька свіжих фактів з Польщі. На п’ять сіл Білостоцького воєводства в одну й ту саму ніч напала банда фашистів з НСЗ (Народове сіли збройне). Результат нападу: 46 убитих, 13 важкопоранених. Крім того, польські бандерівці залишили но собі згарища 275 будинків, вони спалили також і вкрали 814 штук худоби.
Жителі Лодзі поставили у свій час пам’ятник подяки Червоній Армії — визволительці. Кілька днів тому цей пам’ятник перестав існувати, його висадили в повітря члени НСЗ.
Як відомо, в Любліні відбувається суд над убивцями 400 жителів українського села Верховини. Один з підсудних розповідає про задоволення, викликане в колах НСЗ після розправи над жінками й дітьми Верховини. Ватажок НСЗ заявив тоді: «Солідна робота, люблю такий галас. Нарешті щось путнє зробили...»