Давно-давно тому, в роїш молодості автора цих рядків, йому доводилось грати в оркестрі німого ще тоді кіно. Найколоритнішою фігурою серед членів оркестру був корнетист, названий паном Фіалкою в зв’язку з темно- ліловим кольором його імпозантного носа. Справжнє його прізвище мало хто знав. Відомо було тільки, що за часів Австро-Угорщини пан Фіалка був одним з китів українського націоналістичного табору і як такий був навіть одного разу на прийомі у Франца-Йосифа. Ніхто не знав також, чому пан Фіалка проміняв булаву політика на трубу музиканта. Одні казали, що душевну рівновагу пана Фіалки порушила смерть австро-угорської монархії, а інші, злоязикі, запевняли, що кінець його кар’єри почався в хвилину, коли було встановлено зникнення великої суми грошей з каси керованого Фіалкою банку. Пан Фіалка ніколи про це не говорив. Він взагалі нічого не говорив, крім «добрий вечір» та «добраніч».
Але пробила година, і пан Фіалка заговорив. Це сталося в день, коли на кіноафіші з’явилися «Осінні маневри» — австрійська кінокомедія про «добрий старий Відень». Корнетист прийшов до кінотеатру задовго перед початком першого сеансу, прийшов у старосвітському каучуковому комірці й урочистому чорному сурдуті, який сягав нижче колін. Горілчаний дух, що його незмінно розсівав довкола себе пан Фіалка, уступив сьогодні місце ароматові французького коньяку.
Оркестр грав увертюру до «Легкої кавалерії» Зуппе *. Корнетист не відривав захоплених очей від екрана, а коли нотні паузи дозволяли йому це, він радісно вигукував: «Піхота, їй-богу, піхота!», «Улани, їй-богу, улани!», «Жан... жандарми, їй-богу, жандарми, в пікельгаубах, великий боже!..»
По виголених щоках пана Фіалки покотилися сльози розчулення.
Нараз на екрані з’явилися австрійські драгуни в перекинутих через плече кожушках і касках античних героїв.
Пан Фіалка ошалів. Він гукнув щосили: «Драгуни, їй-богу, цісарсько-королівські драгуни!..» І, не звертаючи вже уваги на ноти, засурмив військовий відбій: «Іване, Іване, повертайсь у казарму!..»
За це порушення музичних правил Фіалці попало. Під час антракту він сидів перед капельмейстером і безпорадно розводив руками:
— Прошу вибачення, але я не міг... не міг стриматися! Ці мундири, ці коні, ці жандарми!.. Моя молодість стала мені перед очима... Моя молодість і найяспіший пан, імператор Франц-Йосиф ІГерший!.я
— А ви його бачили?
Лице пана Фіалки розпливлося в радісній усмішці.
— Як вас, як вас бачу тепер перед собою, пане капельмейстер!..