Ба, в тому-то й справа, що в цьому випадку інтереси папського Риму і шляхетської Варшави були спільні. Варшаві йшлося про те, щоб відірванням народів Західної Русі і Литви від православної віри та їх окатоличенням цілком відірвати ці народи від Москви, цієї найсильнішої опори і захисту православ’я і православних народів, бо тільки таким чином Варшава могла розраховувати на те, що їй вдасться назавжди уярмити українців, білорусів і литовців.
Папському Риму окатоличення цих народів не тільки створило б джерела нових прибутків, не тільки зміцнило б його політичні позиції, але й дало б можливість здійснити вже давно плекані мрії: розпочати великий хрестовий похід проти могутньої в той час турецької імперії та здобути її незліченні скарби.
Перша думка про унію, тобто про притягнення православних під скіпетр папи римського, виникла в єзуїтів під час панування польського короля Зигмунта III *, відомого своїм католицьким фанатизмом. Правда, були і раніше спроби приєднати православних до римської Церкви. Але всі ті спроби були невдалі. У XVI столітті багато народів Європи збунтувалось проти папи, внаслідок чого виникла так звана Реформація, тобто релігійний рух, ворожий папі та його церкві. Протягом короткого часу цей рух охопив Німеччину, Францію,
Швейцарію. Народи один по одному залишали католицизм, незважаючи па скажений єзуїтський терор.
Перша спроба була зроблена єзуїтами в Москві. Папський посол єзуїт Антоніо Поссевіно довгий час намовляв царя Івана Грозного об’єднати православну церкву з римською, посилаючись на флорентійську унію. Цар відповів єзуїтові:
«Знаємо ми про ту унію і про той собор несправедливий, що його відкинули і греки, і наші предки. А хоч би й були якісь греки, що прийняли колись ту унію, то ми віримо Христу і Євангелію, а не тим грекам. Знаємо ми й те, що були в Римі й папи — єпископи правовірні, благочестиві і навіть святі; тих ми й поважаємо. Але згодом папи із своєю римською церквою відпали від єдиної православної вселенської церкви, почали гнути кирпу і сваволити, запровадили різні нові вчення, противні вірі православній. Цих пап ми не визнаємо справжніми намісниками святого апостола Петра, владі їх не підкоряємось».