Варшава була одним з кривавих етапів Гітлера па шляху до завоюваня світу. Тут провів він огляд своїх переможних полків, тут дав відчути світові, як уявляє собі створений ним «новий порядок» у Європі, тут, нарешті, мав бути поставлений перший нагробний пам’ятник з великої серії таких пам’ятників, запроектованих ним на кладовищі народів.
Більше чотирьох років сходила кров’ю Варшава, Варшава — мозок, серце і душа розіп’ятого народу. Не було звірства, якого вона не бачила б, і не було героїзму, на який не була б здатна. Більш як трирічному систематичному винищенню вона протиставила незламну волю вистояти.
Вистояти не зі «зброєю при нозі», як того хотіли, до чого закликали хитрі пани із затишного лондонського емігрантського сховища. Велика Варшава, Варшава Волі, Окенця, Чернякова і Праги * не згиналась у безперервній, невблаганній боротьбі на життя і смерть, сіючи в стані ворога страх і непевність у завтрашньому дні.
Варшава не скорилась, справжня Варшава не визнавала терміну «капітуляція». Однак сили були нерівні. Ганс Франк* не гребував жодними засобами, не щадив пі польської крові, ні польського майна. Цвіт молоді гинув від куль карателів, конав у болоті і крові Освен- ціма і Майданека, в’янув на німецькій каторзі. Культурні цінності —- плід тисячолітніх зусиль всього народу — були приречені на знищення і згідно з детально продуманим планом мали піти у забуття разом зі своїм творцем. У руках гітлерівських грабіжників народне надбання поступово зменшувалося до нуля, багатий край перетворився в юдоль крайньої і безнадійної нужди. А ворог був сильний, дуже сильний, майже вся Європа
кувала для нього зброю, сіяла хліб і давала рекрутів. Привид остаточного винищення постав над племенем ПОЛЯКІВ.
Пани з Лондона, щасливо уцілілі, пани звеліли чекати «ІЗ зброєю при нозі» і обіцяли швидку допомогу з Заходу. Обіцяли рік, другий і третій, але обіцяна допомога не надходила, хоча британський острів заповнили війська обох півкуль світу, а склади тріщали від запасів зброї і спорядження. Над Віслою гинув народ, а чер- чіллі тим часом комбінували, відкладаючи з року на рік дату висадки на континент. В солідних кабінетах Сіті й Уолл-стріту холодно підраховували векселі на крові вмираючих народів, холодно зважували «за» і «проти», холодно вигадували все нові й нові варіанти тієї самої пісеньки, пісеньки позбавленого честі і сумління гендляра. Польські папи з Лондона невтомно їм підтякували, бо своєю підлістю не поступалися перед їхньою підлістю.
Тим часом над далекою Волгою точилася битва, якої не знала історія світу. Радянський народ вже другий рік безперервно стояв на смерть у боротьбі з страшним ворогом. Зневажаючи смерть, з незламною волею до перемоги боролись радянські воїни на вузенькому пасмі узбережжя, день і ніч відбиваючи запеклі атаки три- статисячної армії Паулюса. Затамувавши подих, з биттям серця стежила Польща за ходом тих незабутніх битв, а коли війська Республіки Рад перейшли в наступ і завдали ворогові нищівної поразки, під Варшавою, вперше за три роки, зазвучало радісне: «Ще не згинєла»...
З тяжкими, виснажливими, кривавими боями Радянська Армія просувалась на Захід, а разом з нею, пліч- о-пліч з її воїнами крокували польські воїни дивізії Тадеуша Костюшка, йшло польське військо. Коли розрахунки черчіллів па знекровлення радянських народів виявились оманою, а гармати героїчної великої армії загуркотіли па лівому березі Бугу, лондонські гендлярі, боячись за свої привілеї, пішли па крок настільки ж Дурний, наскільки злочинний. Провокуючи у Варшаві повстання, вони хотіли таким чином уникнути приходу Народної Польщі і хай навіть ціною знищення столиці і її мешканрів ухопити в свої руки кермо влади над визволеним краєм. Вони обдумано поставили командування радянських військ перед звершеним фактом, добре знаючи,
що жоден відповідальний за долю свого народу і країни командуючий армії не заризикує її поразки тільки для того, щоб виконати бажаний для своїх ворогів маневр. Це була нечувана в історії провокація *, тим жахливіша, бо підвійна, спрямована як проти свого народу і його столиці, так і проти єдиної визволительки Польщі.
Злочинці з еміграції частково досягли своєї мети: Варшава була зруйнована гітлерівською вояччиною, а її найкращі діти плавали у власній крові.
Цілим вибрався з біди лише представник лондонського уряду Бур-Комаровський і його найближче оточення. Ціною ганебної капітуляції.
Відділений від Радянської Армії широкою безоднею Вісли, ворог почував себе безпечно на руїнах героїчної Варшави. А дорогами Мазовії в осінню негоду вдень і вночі йшли зі Сходу підкріплення, вгинались мости під тягарем артилерії, що безперервно переправлялась, з постійним інтервалом йшли довгі поїзди із спорядженням. Велика армія, армія свободи готувалась до вирішального штурму.