Все це Барвінський робив не без вигоди. Не раз не-* ред -будинком, в якому проживали Барвінські, зупинялися автомобілі із мішками ковбаси, цукру, муки. Все то йшло в комору Барвіиських, на стіл Барвінських. Знецінені під час війни ЗО срібняків Барвінським виплачувалися натурою.
Прийшов день, коли під вікнами квартири Барвінських зупинився порожній автомобіль, але було надто пізно. Радянські війська оточили Львів, а єдина дорога на південний Захід була під обстрілом радянської артилерії. Тепер залишалося тільки одне: замести за собою сліди.
І Олександр Барвінський їх замітає. Вій починає використовувати методи з 1939 року: прислужлива ввічливість, підсолоджена запобігливою посмішкою. Олександр Барвінський повертається до лікарської практики. В лікарні приймає радянських громадян, а у себе в хаті — їх ворогів, бандитів УПА.
А коли О. Барвінський потрапляє нарешті за грати, Наталія Барвінська вражена арештом фактичного чоловіка, витягає із схованки три револьвери і передає їх знайомому шоферові з проханням заховати або знищити. Коло ганьби замкнулось. Замкнулось, але ще не остаточно.
Історія ганебного роду Барвінських, історія, яка не потребує коментарів, коли б Барвінські були винятком. Вони є тільки класичним продуктом рутенства, так нищівно і гнівно висміяні колись Іваном Франком: «бото* куди» найпідліший гатунок буржуазії, від самого дитинства зараженої отрутою безідейності і продажності. О» на своїй дорозі зради Барвінські мали гідних партнерів: Сембратовича, Романчука, Шептицького, Грушев- ського, Петлюру, Винниченка, цілу плеяду Левицьких, Донцова, Целевича, Мудрого, Коновальця і нарешті Мельника і Бандеру — ким, зрештою, вони є всі, як не послідом одітого і того ж самого диявола! Не маючи ніякої підтримки в народі, вони її знаходили там, де могли знайти: па підніжках магнацької карети, в приймальні австрійського намісника, а коли його вже не стало, в коридорах абверу і гестапо. їхня кишеня, їхня кар’єра була для них синонімом батьківщини, а патріотизм заміняли лакейським екстазом. Коли говорили про народ, відчували до того народу лише погорду в душі. Після Жовтневої революції місце погорди зайняла ненависть. Ненависть ця маскована левицькими та шептицькими, відкрито демонстрована донцовими та малапюками, остаточно стерла в їхніх очах межу між добром і злом. Задовго перед тим, коли Олександр Барвінський оком знавця оглядав братські могили жертв гітлерівського терору, виник «Декалог українського націоналіста», а Дмитро Донцов пропагував серед молоді етику кровожерливого вовка і підступного лиса. Після визволення Західної України, після ліквідації львівського бастіону українського націоналізму, спали останні маски: ундівці так само, як радикали, як соціал-демократи, знайшли притулок під кривавим фашистським прапором Мельника і Бандери. Тепер уже їхня програма була спільна. їхні методи — однакові. Страхітливою ілюстрацією тих методів є десятки тисяч замордованих, розіп’ятих дітей та жінок Галичини і Волині.
Документ про призначення Олександра Барвінського на посаду «заступника міністра» недавно був знайдений в бандерівському схроні. Лікар, покликаний рятувати людське життя, став спільником убивць... Людей типу Барвінських у пас небагато. Однак, це не дає нам права легковажити небезпеку. Одна лише родина Барвінських звела зі світу сотні радянських громадян. Шкоди, завдані нею нашій державі, незліченні. Вчора жовто-блакитні фашисти виконували доручення шейків, кпоррів, пулюїв, сьогодні вони діють згідно з інструкцією смітів, говорів і реорганізованої американськими банкірами розвідки Гудеріапа. Кожний з них є ворогом народу і для жодного з них немає у нашому серці милосердя і не може бути пощади. Важкий і гострий меч радянської справедливості нехай впаде па голови агентів міжнародної реакції.
ПОСТУПЬ ИСТОРИИ
На первый взгляд, исход этого старого года не многим отличается от предыдущего. Главы держав в торжественной обстановке выслушивают цветистые пожелания иностранных послов, английский король произносит традиционную речь, папа римский отправляет в эфир очередное свое послание. Бродвей до рассвета горит новогодними огнями, а в фешенебельных барах и ресторанах гремят пробочные залпы шампанского.
Но весь этот шум и сутолока, царящие в притонах старого мира, не могут заглушить железной поступи истории, безудержно идущей вперед.
Она шагает по Европе, где ее голос властно прозвучал с трибуны объединенного съезда рабочих партий Польши и съезда рабочей партии Болгарии. Опа отдала румынскому народу нефть Плоешти и леса Трансильвании, она посадила па стального коня вчерашнего батрака, а ныне хозяина плодородной венгерской пушты... Она столь же стремительно шагает по гигантским просторам Азии...
Вихрь освободительной борьбы проносится над полями Вьетнама, врывается в дремучие леса Бирмы, грозовой тучей нависает над исстрадавшейся Индией. Вот уже который год ведут неравную борьбу народы Индонезии, но неистощима их молодая сила, непреклонна их воля к борьбе и победе.