У першій половині січня останнього року війни розпочався цей штурм. У світлі ураганного вогню Вісла стала свідком блискучої перемоги. Залізобетонне кільце гітлерівських шанців розкололось під натиском Радянської Армії, і 17 січня радянські і польські воїни ступили на мури мученичеського міста. Варшава була визволена, визволена назавжди. Визволена від чужого насильства, визволена з пут вітчизняного гніту. Дорога польського народу до величі була прокладена. Нею він йтиме впевнено, невтомно.
Сьогодні Варшава швидко встає з руїн, відбудовувана руками вільного народу. Від пам’ятного дня 17 січня 1945 р. справедлива Польща, велика Польща, сильна, демократична, незалежна вступила в свої права. Схилімо ж голови перед тими, хто пожертвував за неї життям.
ДОРОГАМИ ЗРАДИ
Голова виїзної сесії військового трибуналу військ Міністерства внутрішніх справ оголошує вирок: «Десять років позбавлення волі з конфіскацією майна...»
Підсудний поспішно залишає зал, наче боїться, шо в останню хвилину суд його може затримати зі словами: «Підсудний Олександр Барвінський викрутився надто легко. Хай підсудний сяде і вислухає, що говорять про його злочини присутні тут представники громадськості. Прошу вислухати ще їхні вироки!»
Лікар Олександр Барвінський є паростком широко розгалуженого роду Барвінських, патріархом якого слід вважати засновника галицького філіалу австро-німець- кої християнсько-суспільної партії, одним з керівників якої був Льойгер — духовний батько та інспіратор Адольфа Гітлер’а. Олександр Барвінський-сеньйор редагував ганебної пам’яті газетку «Руслан», орган найбільш відсталої, найбільш реакційної та найбільш прислужливої частини західноукраїнської буржуазії.
Яблуко не могло впасти далеко від яблуні. До вересня 1939 року Олександр Барвінський відвідує хворих, пише рецепти, а у вільні хвилини, за браком «Руслана», читає близьке йому по духу «Діло». Службові обов’язки часто змушують його відвідувати хворих, тіла яких були перетворені в криваве месиво палицями польських поліцаїв і нагаями польських уланів. Барвінський жалісно зітхає, але в душі його не вистачає місця на протест. Нащадок редактора «Руслана» сприймає знущання над простими людьми як нормальне явище, узаконене богом і традицією. Так було, так є і так буде. Націоналістично- клерикальне сумління Барвінського могло спати спокійно.
Прокинулось воно лише у вересні 1939 року. Прихід Червоної Армії та оголошення Радянської влади на Західній Україні вивело Олександра Барвінського і всю родину Барвіпських з блаженної душевної рівноваги. Першим почуттям був страх. Під його тягарем Барвіп- ський згинається в дугу. Він упереджено ввічливий, з його уст не сходить догідлива посмішка, хоча від самого вигляду червоного прапору з серпом та молотом Барвіиський задихається з люті.
Поступово Барвіиський перекопується, що в його страха були великі очі. Тепер можна було дати вихід своїй ненависті. Незабаром для цього трапляється нагода. До Львова приїжджає німецька військова репатріаційна комісія, до складу якої входить рідний брат дружини Олександра Барвінського (по суті дружини композитора — Василя Барвінського, але краще обійдемо мовчанням цей брудний трикутник) ренегат Ганс Пу- люй — офіцер німецької контррозвідки. Родина Барвін- ських вітає Ганса як дорогого й почесного гостя. Через кілька днів квартира Барвінських стає свідком інтимного родинного свята: господиня дому Наталія Барвін- ська приймає з рук брата титул і обов’язки агента гітлерівської військової контррозвідки разом з усіма атрибутами цієї посади як псевдонім і т. п. Олександр Бар- вінськпй ще деякий час з тактичних міркувань стримує свій запал, він поки що буде робити дрібні послуги Гелерові та його націоналістичній агентурі.
Нарешті дочекався і він: гітлерівці скуповують Львів. Доктор Барвіиський відчуває незвичайний приплив енергії. В день страшного погрому Барвіиський в оточенні вищих німецьких офіцерів їде вулицями міста, залитими кров’ю, до в’язниці як довірена особа і експерт, який повинен підтвердити поголоски, нібито Радянська влада годувала в’язнів людським м’ясом. Довго і старанно Барвіиський вишкрібає дно казанів і в результаті витягає... воловий череп.
«Місія» не вдалася, але це фіаско не надовго затьмарює радість доктора. Через годину вже його бачимо на засіданні «уряду» Ярослава Стецька. В кишені лежить призначення на посаду заступника «міністра охорони здоров’я» Паньчишина, призначення підписане самим «фюрером» українських націоналістів — Степаном Бандерою. Два дні засідав «уряд», з ними Олександр Барвіиський редагує відозву до Гітлера з подякою за загарбання Львова. Коли відозва була відредагована, підписала і па зборах націоналістичної інтелігенції одноголосно ухвалена, «уряд» Отецька, вже як непотрібний, німці розпустили.