Unknown полностью

Але н ПІахтобуд мало приділяє уваги тим шахтам, які вже закладені і здані в експлуатацію. Між тим деякі з них працюють незадовільно. У роботі Золочівського шах­тоуправління панує певний хаос. Начальник шахтоуправ­ління тов. Борін рідко з'являється на промислах, ніхто з робітників його там не знає. Бригади по добуванню вугілля не укомплектовані. І це тоді, коли на цій шахті чудовий робітничий колектив, який при добрій організа­ції праці показував би більшовицькі зразки в роботі. Але в тому-то й справа, що цієї організації там поки що немає.

Г, Ярославенко.

У СОНЯЧНИЙ КРАЙ

ft

В кімнаті двірника Михайла Думи сьогодні тіснувато. Народу зійшлося стільки, що й пройти нікуди. І самі довколишні двірники: з 26-го номеру, 28-го і навіть з другого кінця вулиці є стара двірничка.

Господар хати сидить на ліжку. Його сиві очі погля­дають із задумою у вікно.

— А спечіть своєму старому булку на дорогу, Ми- хайлихо! — звертається до господині сусідка.

— Це ж, кажуть, дуже далеко до того, як його там...

— Не треба,— відповів Дума, не зводячи очей з вік­на.— Запакуєш мені буханець хліба, до булки я пе звик.

— Звикнеш ще, старий,— ледве вимовила Михайлиха. Якесь дивне, не переживне досі почуття до сліз хвилю­вало стареньку. Вона почувала, що її бідні, зруйновані ревматизмом ноги помолодшали сьогодні і це давало їй можливість шпарко метушитися коло кухні. Адже треба було спекти чоловікові на дорогу булку, піджарити м’яса і випрасувати білизну.

— Вас, значить, Михайле, наша профспілка кудись там... на свіже повітря відправляє?

— Лікуватись їду,— промовив гордо господар.

— І не кудись там, як ви кажете, а до самого Кисло­водська.

Люди мовчали. їм було соромно признатися, що вони не знають, де цей Кисловодськ, де це казкове місто, що до нього стали відправляти хворих львівських робітників. Михайло Дума зрозумів їх мовчанку.

— Кисловодськ — це кращий курорт у Союзі,— ска­зав одним духом.

— Двір... двірника в найкращий курорт?...— спитала дочка сусідки. Вона була помітно зворушейа.

— Щиру правду кажу тобі, Торезо. Туди раніше тіль­ки поміщики їздили, банкіри всякі, царята. Платили за лікування сотиі карбованців і тисячі, бо тільки вони могли платити стільки. А в той же час двірники жили у вогких, темних підвалах. Нікому з них і в думці не було, що прийде час, коли і вони вийдуть зі своїх підвалів і братимуть від життя те, що належить кожній трудящій людині.