- Пан голова, можу поспорити на сто джубів, що сьогодні буду спати у своєму ліжку.
Моя впевненість не сподобалась Суфо, тому він боляче схопивши мене за плече, потяг за собою. Йти так довго було не зручно, того мене він відпустив, але його супровід окільцював так, що ані зайвого кроку в бік зробити не можна було.
***
Кабінет був тісним та не зручним. Кам’яні стіни, висока стеля, вузькі вікна та двоє охоронців біля дверей. Ще було душно, а в повітрі стояв важкий запах чоловічого одеколону, скислого поту, алкоголю, блювоти, крові та сечі. А ще якоїсь жінки, чий запах був мені знайомим.
- Отже, ви, стверджуєте, що не залазили в будинок до пана Санрея Наос? – запитав Суфо, ходячи навколо стільця на якому я сиділа.
- Так.
- І ніколи там не були?
- Була.
- Отже, ти все ж таки залазили до будинку?
- Ні.
- Ви щойно сказали, що були в будинку.
- Так. Ви в той день також там були, - я відповідала спокійно та впевнено, як розумна, котра ні в чому не винна.
- Але я запитую, про інший день.
- В інший також була, в присутності господаря. Я йому посилку приносила від пана Прієра.
- Я не про цей день запитую.
- А про який?
- Шосте смарагдія. Де ви були о десятій вечора?
- Додому поверталась.
- Хто може це підтвердити?
- Мій фамільяр.
- Тобто ніхто. А це означає, що ви могли залізти до дому пана Наоса і вкрасти його магічні напрацювання.
- Нащо вони мені? Я ж не бойовий маг!
- З помсти.
- Нащо мені йому мститися?
- Через те, що пан Наос вам відмовив.
- Відмовив у чому?
- Тримати вас як коханку?
- Нащо мені в коханцях людина? Гидота. Він же зламається. І в загалі, у вас є докази?
- Так.
- І це які?
- Знайдено ваш запах в будинку.
- Якої давнини?
Ця суперечка вже почала мене допікати. Захотілось розбити Суфо носа та піти додому, голосно гуркнувши дверима. Бо ще трохи й артефакт не витримає, я розлютуюсь, трансформуюсь в дракона й відкушу йому голову.
Раптово скрипнули двері й в них зайшов сам постраждалий. Хоча постраждалим не виглядав. Задоволений наче знайшов печеру з лусками сотні драконів.
Так, заспокоїтись. Я самий спокій.
- А от і крадійка! Вже дізнався для чого вона залізла в мій будинок і вкрала матеріали?
- Поки не зізнається.
- Тоді я вчасно. Зараз використаємо одне зілля, під його дією вона у всьому зізнається.
Ага, зараз. Він дурень, чи не пам’ятає, що на мене вже одне зілля не подіяло?
- Попроси охорону вийти за двері, - дістаючи з кишені флакон продовжив маг.
Охорону просити було не треба, ті самі мовчки вийшли.
- Ну що, сама вип’єш, чи силою в горлянку виллю?
Я, щоб розтягнути час, удала вигляд, що замислилась.
- Ні. Не буду це пити.
І посміхнулася демонструючи свої не маленькі ікла.
- По доброму не хочеш, - розізлився Наос. – Тобі буде по поганому. Суфо, відійди, в мене є одне дуже цікаве заклинання послухання. Зараз вона сама все вип’є, та під всіма паперами підпише.
Мені стало цікаво, чи подіє на мене те заклинання, чи ні, того з мовчазною цікавістю свердлила очима бойовика, при цьому не забуваючи тримати себе в руках. Бо ще трохи та ці руки стануть лапами. Лапами в броні з міцними пазурами.
Дію заклинання відчула одразу. Така знайома липка гидота. Теж саме відчуття було на постоялому дворі, коли намагались обікрасти ерла. На моє щастя воно на мене не діяло. Але захотілось трохи підіграти. Хай ворог вважає, що переміг.
- Ну що, вона готова до спілкування? – запитав у мага Суфо.
- Так. Он дивись, очі ще дурніші стали. Майже чорні. Зараз вона все вип’є.
- Давай хутчіше. Не дай хтось з її захисників з’явиться.
- Хто може прийти? Її однокласники?
- Німідор.
- А шльондра даремно часу не втрачала, знає перед ким ноги розсувати.
За такі слова захотілось йому вибити усі зуби. Ще й очі видряпати. Але стрималась. Бо зрозуміла одне, я тут не для того, щоб в крадіжці зізнаватись. Я цим покидькам потрібна для чогось іншого. От тільки питання: для чого?
- Візьми флакон та випий зілля, - наказав мені Наос тикнувши в руки ємність.
Я не поворухнулась.
- Пий, - Санрей не стримався та відкривши зілля боляче схопивши мене за волосся смикнув голову в низ. Я від несподіванки аж рота відкрила, чим одразу скористувався мерзотник.
Гіркий смак рідини я одразу виплюнула тільки звільнили мою голову.
- Що за?!!…
- Ну ти й придурок, якщо вважаєш себе сильним чаклуном, - не втрималась я. – На мене твоя магія не діє. Як і твоє зілля.
- Це ми ще побачимо, – розлютився Наос.
- Давай. Перевір. Запитай, що я про тебе думаю. Так я і без стороннього втручання розповім. Ти самозакоханий виродок, який вважає себе центром всесвіту. Але це не так. Ти нікчемний хробак, який повзає під ногами. Тебе переступити, та йти далі, але ні. Ти повзаєш туди сюди, привертаючи до себе увагу. Увагу звісно привертаєш, але не ту на яку сподіваєшся. Дивишся на тебе й гадаєш, як би не забруднити взуття, твоїми розчавленим тільцем.
Суперечки ніколи не були моєю сильною сторону, а чітко пояснити, що відчуваю в момент емоційної нестабільності, ніколи не могла, тому моя голова народжувала дуже дивні алегорії.
- Закрий свій брудний рот! – закричав Санрей та спробував мене вдарити.