За столом сиділо четверо, й всі мовчки пили чай з пиріжками з ягідною начинкою. Але у кожного були свої емоції. Наприклад Кош був задоволений, він любив гостей. Вальдегор насторожений, наче хижак який зустрів гідного супротивника. В мене лютувала цікавість й нетерпіння, як тільки доп’ємо чай, будемо розгадувати таємницю скриньки. Філлігран же намагався максимально заспокоїтесь, його з дитинства привчали, що всі вампіри небезпечні істоти яких треба не розмірковуючи винищувати. Хлопець на початку обурився, але добре що він дав все пояснити. Для цього довелось йому довіритись та розповісти що я дракон. В мене й досі в вухах стояв нещодавній ґвалт.
- Ти переховуєш вампіра?
- Він не небезпечний.
- Його потрібно здати владі!
- Я цього не зроблю.
- Він тебе вб’є! Всю кров вип’є! До останньої краплини!
- Не вип’є, бо не зможе.
- Чого це?
- Бо я дракон. І він вже спробував моєї крові.
- Ти його підгодовуєш? Зачекай. Що?!! Ти дракон?
- Так.
- А в школі про це знають?
- Сподіваюсь, що ні. Розумію, що переховувати довго навряд вийде, та була б рада якщо це трапиться якомога пізніше. Як й про Вальдегора.
- То ти хочеш сказати що він вже куштував твою кров?
- Так.
- Дивовижно. А що зараз?
- Я не боюся світла. Можу їсти звичайну їжу. А від запаху крові більше не втрачаю розум, - відповів вже Гор.
- Неймовірно. А з якого ти клану?
- Не пам’ятаю.
- Зовсім?
- Я прокинувся в склепі від магії. А через декілька днів зустрів Яту та спробував її крові. Я вже не один тиждень шукаю відповіді хто я та звідки. Але все марно.
- Потрібно буде ретельно ще раз дослідити склеп. Оглянути його свіжим оком. Якщо ти про все забув, а Ята як чужинка взагалі про цей світ нічого не знає, то краще мені подивитися на все особисто. Коли це можливо зробити? В четвертий день тижня, ви вільні?
Я звісно була зайнята, та в Гора вільного часу було з цілий океан. Того домовившись про час, ми сіли пити чай зі смаколиками.
Весна прийшла відповідно за календарем майже два тижні тому, але, схоже, не знала про свої права, оскільки за вікном йшов сніг. Густий, великими пластівцями. Через що в крамниці майже не було покупців, мало у кого виникнуло бажання в таку погоду виходити на двір. Того я спокійно сиділа за прилавком та писала черговий реферат з ВННтН, періодично звіряючись з чернетками. Темою роботи було “Швидкість розмноження залежно від кліматичних особливостей, на прикладі скорки”. Мене так поглинула праця опису пустельної істоти, чим-то схожу на суміш скорпіона та черепахи, що не почула дзвоника на дверях.
- Добрий день, - голосно привітався клієнт, відриваючи мене від писанини.
- Добрий. Чим можу допомогти? – відклавши перо, запитала я.
- Мені потрібні пластини, для збереження температури. У вас є такі?
- Так. Звісно. Вам скільки пар?
- Поки що дві.
- Зараз принесу, - й швидко пішла до підсобки, а коли повернулася, хлопець з цікавістю вивчав мої твори.
- Хочеш стати бойовим магом?
- Ні. Артефактором, - відповіла я, обережно загортаючи пластини в спеціальну тканину.
- А це тоді нащо?
- Бо ніколи не знаєш, з чим зустрінешся в дорозі. Знання зайві не бувають.
- І то правда.
- Щось ще? – запитала я, оскільки розплатившись клієнт не поспішав йти.
- Так. Дай, думаю, краще роздивитися, хто мене не вважає стільцем.
Стільцем? І тоді мені стало зрозуміло, що переді мною стоїть той самий Леорі, до якого мені не слід лізти, бо він “Зайнятий”.
- А ти потішна. Як же тебе звати?
- Ятаар Лій-Фо Ольше, - назвала повне ім'я, щоб призвести враження.
- Мене Леорі Ер'Крен. Будемо знайомі. Якщо потрібна буде допомога, то звертайся, - додав він і пішов.
І знову на "Ти". Чого в них всіх виховання кульгає?
І коли прийде весна та відповідь від Террі? Я вчора нарешті переписала та відправила величезного листа до друга, а зараз з нетерпінням чекала зворотного повідомлення. Як він там? Що з навчанням? Коли зможемо побачитись?
Сьогодні вперше потрапила до кабінету декана, та не сама, а в повному обсязі групи по зіллєварінню. А все через те, що двоє студентів на практиці підірвали зміст своїх котлів, що спричинило невеличку пожежу, яку погасила дівчина, на ім’я Орга Телл, та не розрахувавши силу затопила всю лабораторію.
Того всі причетні до цього інциденту, включно магістра Олівера Стера, слухали суміш нотації: “Наскільки важливо бути обережним” та допитування: “Самі не могли впоратися, чи хтось із сусідів допоміг підкинувши до котла зайвий інгредієнт?”.
- Ще раз запитую, всім все зрозуміло? – При цьому чомусь дивлячись лише на мене.
А я що? Разом з Філлом, Оргою та ще однією одногрупницею не ім’я Улла, була в іншому куточку лабораторії, коли все це сталося.
- Всі вільні, - трохи заспокоївшись, сказав декан, - за винятком учениці Ольше. Усі інші, до виходу. І магістр Стер, після закінчення робочого дня обов’язково зайдіть до мене.
- Звісно, - погодився викладач, та останнім вийшов з кабінету.
У звільнений від натовпу кімнаті стало якось не затишно.
- Сядьте, - наказав декан, вказуючи на крісло, вже більш спокійним голосом.