- Айша Батарлі. Вступила до школи восени. Хоча вступила, голосно сказано. Її виперли з дому, щоб навчилася спілкуватися з розумними. Але поки позитивного результату немає. Мене до речі Олдрі Флок звати. Я вже третій рік тут, того багато про кого знаю. Ось ти, наприклад першокурсниця яка ще не почала навчання, а вже встигла здивувати заступника декана. Мені про це Елбан розповів, ми з ним разом навчаємося. А про тебе поки даних немає, - це вже було адресовано Філлу, - хоча дуже цікаво чого ти тут навчаєшся, а не в Коріфу.
Це питання не сподобалось Філлу. У хлопця аж серцебиття посилилось від люті. Та він добре тримався, мабуть розумів, що нова знайома просто цікавиться. Тому довелось швидко повернути розмову в попереднє русло.
- Чим в майбутньому може зашкодити ця Айша?
- Дрібними неприємностями. На щось більше вона не здатна. Хоча магічний потенціал досить великий.
- А чого причепилася?
- Які хитрі. Безкоштовно майже всю інформацію від мене отримали. Але все одно поділюсь, мені не шкода. Айша з дитинства звикла бути в центрі уваги. Спочатку вдома, потім при дворі, а зараз розраховувала в школі. І десь пів року їй це вдавалось. Погляди усіх вартих заздрості й не дуже наречених, були прикути до неї. А тут ти. Не аристократка. Без підтримки роду. Приперлась невідомо звідки, й через три дні перебування про тебе усі говорять. Звісно її це розлютило, того й прислала до тебе своїх хом’яків. Подивитись та оцінити рівень небезпеки. Але ще раз кажу. Сильно не хвилюйся через неї. Тут є кому дати їй відсіч. Мені вже час, але якщо буде щось потрібно, то звертайся. Допомагаю не завжди безкоштовно, але за любки беру оплату свіжими плітками.
І пішла розмахуючи пензликом на хвості, задоволена собою. Ця Олдрі, на перший погляд та емпатію, була не поганою дівчиною, просто любила пліткувати.
- І це вони ще не знають, що ти чужинка, - дивлячись в слід старшокурсниці, тихенько сказав Філл.
- То хай дізнаються якомога пізніше. А краще взагалі ніколи, - підвела я підсумки. Бажання залишатись якомога не помітнішою переслідувало мене ще з минулого життя.
Я з усього розмаху влетіла в пишну ялинку й мене з головою накрило снігом, яким до цього були щільно обліплені гілки.
- Вже краще, - похвалив Вальдегор, допомагаючи піднятися на ноги.
Я з ним була не зовсім згодна, але сперечатися не стала. Сьогодні ми відпрацьовували навички рукопашного бою, й мені коштувало багато зусиль, аби не перетворитися на дракона. Не знаю чому, але коли в моїх руках був меч чи лук, майже не виникало бажання вирвати горло голими кігтями. Гор про це знав, але все одно не боявся спарингу зі мною.
- Досить валятися на снігу. Сніданок охолоне, - покликав нас Коша. А коли опинилися на ґанку, кинувши на нас незадоволений погляд видав по вінику та додав: - в будинок в такому вигляді не пущу.
Позбавившись снігу, ми увійшли в дім, де запах свіжої випічки зі смаженим м'ясом викликав голодне бурчання.
- Сьогодні знов піду до руїн, - сказав Вальдегор, після того, як втомив перший голод. - Можливо, цього разу буде більше можливості дізнатися про те місце.
- Було б не погано дізнатися хоча б назву міста, - пошуки я підтримувала.
До Маг-Рівіка вампір більше не виходив. Книги в будинку скоріше були відсутні, аніж присутні. Мої тоненькі конспекти прочитані до дірок, а роботи по дому не було, Коша добре справлявся зі своїм завданням. Того друг й лазив по лісу в пошуках чогось нового та відповідей: "Хто він?", чи "Звідки тут узявся?".
- У місті була бібліотека чи архів, - продовжив хлопець, - але вона повністю згоріла. Всередині лише залишки попелу.
- Якщо бібліотека, то шкода.
- Тобто архів ні?
- Також шкода, але не так сильно, як книги.
- Будите продовжувати, хтось запізниться до школи, - перебив нас домовий.
Запхавши в себе останню ковбаску на ходу, та перестрибуючи через сходинку, піднялася за сумкою.
***
Заняття, у чимось роздратованого магістра Ванліра розпочалося з того, що ми здали реферати, задані на попередньому уроці. Обрав двох “жертв”, серед яких був Філл та хлопець на ім'я, Патрік Брек, для захисту своїх робіт. Учні впоралися з завданням, що, безсумнівно, спричинило покращення поганого настрою. Далі урок пройшов легше. Магістр розповів про методи "харчування" немерців: кров, плоть, енергія та емоції. Але на жаль не обійшлося без чергового реферату. Паперу не накупишся, особливо за його ціною.
А от після обіду біля майданчика для тренувань з елементаристики зібралась купа народу, щоб повитріщатися на мене. Я це добре відчувала, бо зайва увага заважала концентруватися на завданні.