Переїзд для українців то ціла катастрофа. В українців маса непотрібних речей, якими або взагалі не користуються, або користуються зрідка. І таке ще з радянських часів, коли був суцільний дефіцит і багато речей неможливо було купити у крамницях, а лише за завищеними цінами у спекулянтів. Поруч із нами канадці зняли будинок: приїхали в нове помешкання з меблями й винесли з авто лише 2 валізи речей. Багата людина піде до крамниці й купить все, що їй необхідно, а те, чим не користується, - викине. Ми, бідні українці, привезли в новий будинок три величезні мікроавтобуси з речами – близько сотні коробок і кульків та мішків. Викинути школа, а тягати за собою по нових і нових орендах дорого. Ледь сховали свої скарби, бо зняли будинок удвічі менший. Шаф не вистачає. Під кожним ліжком – картонні коробки з одягом, взуттям, іграшками.
Крім розповідей, що всі в його родині надзвичайно багаті і дворянського роду, зять обов’язково розповість про свої вигадані хуліганські подвиги в Києві. Зять весь час розповідає яким був героєм у школі й таке враження, що знову хоче за парту. Як і колишній Радянський Союз, росія через масову культуру нав’язували українцям кримінальну романтику. У багатьох російських фільмах, які українці змушені інколи дивитися через майже знищене українське кіно, головний герой обов’язково кого та відлупцює. За російськими мірками, когось побити то дуже круту. В багатьох ресторанах України лунали російські тюремні пісні. Коли ваш знайомий сидів у тюрмі й має кримінальне тату - то дуже круто і багато чоловіків у душі теж хочуть когось відлупцювати. У Канаді ні від кого не почуєш, щоб хизувалися тим, що когось побили, обікрали чи обдурили, хоч деякі канадці активно займаються обманом. Зазвичай, розповіді про свої кримінальні подвиги - то вигадки приїжджих з інших країн, які в незнайомій Канаді почувають себе повними нікчемами й спочатку знаходяться на найнижчій соціальній сходинці. Зять теж сподівається, що брехні про хуліганське минуле додадуть йому ваги, але місцеві бояться слухати розповіді про злочини.
Коли зять починає говорити, що він у Києві усіх побив, то канадці розгублюються і не знають як на таке реагувати. Ще в перших класах канадських шкіл дітей вчать захищати свої права і повідомляти про правопорушення до поліції. Тож найперша реакція канадців – повідомити правоохоронцям про злочинця, який приїхав до їх країни, але потім канадці розуміють, що перед ним фантазер. Багатьох людей у Канаді судять за те, що ляпають зайве язиком. Канадці бояться зайве слово сказати, за яке можна отримати заяву до поліції, великий штраф, а то й тюремний строк. Усі розмови канадців дуже обережні, толерантні, абсолютно ні про що, в основному, про погоду. Виявляється, зять бив людей у всіх місцях, де бував – на вулиці, в метро, в школі, у багатоквартирному будинку, де живе. Та скрізь! Кіно якесь!
Одним з найближчих друзів зятя став хитрий білий іммігрант з Південної Африканської Республіки. Чоловік втік до Канади, бо в його країні білим людям іноді доводиться несолодко через те, що їхні предки знущалися з чорношкірого населення та навіть вигадали апартеїд - виправдання для гноблення місцевих з іншим кольором шкіри. Іммігрант швидко зрозумів, що треба говорити, аби його полюбив зять і по – секрету розповів, що в себе на батьківщині він взяв автомат і всіх чорношкірих перестріляв. Зять в захваті від свого друга! Барон Мюнхгаузен зустрів такого ж Мюнхгаузена і стали друзями навік! До речі, у ПАР за вбивство злочинець відбуватиме покарання до кінця свого життя, і не матиме права на умовно-дострокове звільнення.
У бригаду до будівельників зять потрапив через хвастощі, бо розповідав хазяїну про те, який він сильний:
-Я один побив усіх хлопців свого класу. До школи приїхали боксери і я теж їх усіх побив. А ще я підіймаю штангу вагою 240 кілограмів.
Ці брехні зять повторював сотні разів і кінець кінцем повірив у свої вигадки. Звісно, жодної людини він ніколи не бив, а всіх лупцював лише у своїх фантазіях, навіяних дурними кінофільмами з бійками для закомплексованих підлітків. Але жодна людина, кому розповідав про свої подвиги, навіть добродушні 100-кілограмові бугаї - будівельники, які за хабарі втекли з України під час війни, не могли похизуватися таким! Іноді мені здається, що зятю подобається жити й говорити за законами дитинства. Дорослий світ надто нудний!