На кордонах Канади я повісив би табличку з написом «Слабакам вхід не рекомендується», хоч у Канаді й люблять турбуватися про слабаків. Мені казали, що бездомні й наркомани отримують соціальну допомогу більшу, ніж середня зарплата в країні. Для них збудовані будинки, де можуть безплатно переночувати, помитися, поїсти. Усі безхатьки знають точки, де їх безплатно годують. Канадські політики переконали народ, що наркоманам і бездомним потрібно допомагати, бо суспільство перед ними в боргу. Я повністю підтримую політику нинішнього уряду Канади щодо злочинців, наркоманів, бездомних і навіжених, але деякі єхидні канадці жартують, що можливо влада відкриє ще кілька імміграційних програм для завезення в Канаду цих категорій людей з усього світу, які з радістю голосуватимуть за нинішню керівну партію і будь – кого порвуть за неї.
Щоб провчити мене, а, заодно, й свою сім’ю, зять орендував половину будинку за ще дорожчу ціну, ніж повністю попередній значно більший двоповерховий будинок. Тож тепер ми живемо в іммігрантському районі біля будинку наркоманів, де сусіди періодично викликають поліцію. Відразу приїздить по кілька поліційних авто. Звісно, я перебільшую свої страхи за безпеку внука, але через загрозу, що може початися стрілянина між наркоманами й поліцією, завжди відводжу малого у кімнату з вікнами, з яких не видно гніздо наркоманів. А раптом? Стіни у будинку вартістю мільйон доларів, де нині проживаємо, з фанери й гіпсокартону. Коли у наркоматів є автомат, то кулі легко проб’ють наше житло і полетять далі!
Поліціянтам теж певне платять погодинно, бо дуже повільно і довго ходять навколо будинку, вислуховують скарги, а потім сідають в авто і їдуть на інші виклики. Без дозволу господарів ніхто, в тому числі й поліція, не можуть зайти до будинку. Канадці мені розповідали, що власник квартири вбивав дівчину, сусіди кілька разів викликали поліціянтів, які приїздила, але господар не пускав їх до свого помешкання. Поліція їхала у своїх справах. Коли господар будинку таки вбив дівчину, тоді лише поліціянти від суду отримали дозвіл зайти до будинку з трупом.
Наркотики в Канаді доступні всім ще зі школи. Повсюди магазини з продажу марихуани. Заборонена реклама спиртного і цигарок, а реклама легких наркотиків процвітає. У Ванкувері відкрили завод по випуску якісних наркотиків для безплатної роздачі наркоманам. Канада однією з перших у світі легалізувала продаж важких наркотиків. Наркоман, аж, горлянку деруть від радощів - кричать: Ура! Держава привозить наркотики безхатькам, серед яких чимало наркоманів, щоб у них не було бажання займатися криміналом заради отримання грошей на дозу. Та вони майже всі отримують гроші від держави: сидять - вживають наркотики й нікого особливо не чіпають. Для наркоманів Канада теж рай.
Канадці дуже толерантні до бездомних і божевільних. На вулицях можна зустріти чимало навіжених, яких безплатна канадська медицина не в змозі утримувати в будинках для душевно хворих і тут є закон, що тим, хто не сповна розуму, буде набагато краще, коли знаходитимуться не в лікарні, а будуть інтегровані в суспільство. Безумні на вулицях і у транспорті відразу впадають в око - ненормально себе поводять, як у психлікарні: щось викрикують, звертаються до перехожих, можуть вийти на дорогу і створити величезну автомобільну пробку, а поліціянти з ними нічого не вдіють, хіба що навіжені почнуть торкатися людей. Біснуватих теж не можна торкатися, бо опинитеся в суді, а коли вас б’ють, то радять не давати здачі, бо в суді можуть зробити вас винними. Я не уявляю, що ми робитимемо з зятем, коли його психологічний стан погіршиться, або, ще й того, гірше він втратить розум. Молюся, щоб до такого не дійшло.
Ми не з тих людей, що кидатимуть душевно хворих напризволяще. Наша родичка з непростим характером ніяк не могла знайти собі супутника життя. Була найщасливішою людиною на землі, коли познайомилася і закохалася в поліціянта. Він ловив злодіїв на фабриці, де вона працювала. В кінці робочого дня всі працівники брали додому продукцію підприємства. Подарунки з роботи міг купити хто завгодно, а працівники торгівлі так прямо були щасливі, коли їм приносили ту «шабашку». За пару десятиліть подружнього життя ні разу не висловила ніяких претензій до свого чоловіка. Колишній слідчий вмів знаходити спільну мову з ким завгодно. Бачив свою дружину та й усіх людей наскрізь, а також відразу розумів, що кому й коли потрібно говорити і як з ким поводитися. Та в кінці його життя непроста колишня робота та й доля дали про себе знати. Він почав остаточно втрачати розум. Усі радили жінці здати свого чоловіка до лікарні, відвезти його рідній дочці, та жінка ходила на роботу й доглядала душевно хворого кілька років до останнього його дня, бо совість не дозволила їй вчинити по - іншому.
Молюся, щоб в нашій ситуації до такого не дійшло.
5.ХВАСТОЩІ ДО ДОБРА НЕ ДОВЕДУТЬ