Був погожий зимовий день. Дружина поралася на кухні, Назар сидів у вітальні перед телевізором, а їхній майже п’ятирічний син совався зі своїми іграшками на килимі. Велика пожежна машина безупинно вищала, дрібні автомобільчики розліталися увсебіч, коли Костя таранив їх пожежною. Назар скрутив гучність телевізора пультом і лагідно глянув на дитину.
— Ти так батарейки посадиш, — озвався до малого. Тоді потягнувся вимкнути набридливе пищання іграшки.
Син у відповідь булькнув: «Ну і со?», висолопив язика й продовжив розкидатися машинками, а тоді знов увімкнув пожежну сирену й посунув з нею до іншої кімнати.
По телевізору крутили «Доктора Хауса». Назар дивився цей серіал уже вдруге, проте заплутані історії про харизматичного лікаря досі видавалися йому цікавими. Коли запустили рекламний блок, він пішов наглянути за малим. Син вовтузився на підлозі зі своєю машинкою біля їхнього подружнього ліжка. Назар усміхнувся й попрямував на кухню: перевірити, чи довго ще чекати святкової вечері.
Спочатку дістав з холодильника коробку мультифруктового соку, налив собі у склянку, із задоволення випив кількома великими ковтками, а тоді підійшов до дружини, яка клопоталася з вечерею.
— Ммм... — із насолодою промуркотів Назар, обіймаючи її за талію. — Пахне смачно!
Інна повернула голову до чоловіка і підставила щоку для поцілунку. Її волосся кольору густої смоли було зібране акуратним пучком на потилиці, а смарагдові очі випромінювали спокій — давно вже не випадало такого гарного дня, коли всі вдома. Назар замилувався нею, тоді нагнувся та поцілував прямо у золотаву родимку над верхньою губою й міцніше стиснув жінку в обіймах. Інна розсміялася, торкнулась пальцем Назарового носа. Її руки були вимащені соусом болоньєзе з томатами, м’ясним фаршем та базиліком, який щедро вкладала поміж шарами пасти у скляній формі для випікання.
Назар зняв соус зі свого носа.
— А це смачно! — заявив, облизавши палець.
— Раніше, ніж за півроку навіть не чекай більше лазаньї. Стільки мороки з нею! — з награною серйозністю поскаржилася Інна, але сховати усмішку їй не вдалося. — А вже як намучилася з тими листами тіста!
Сьогодні у них шоста річниця шлюбу. Попри заперечення батьків та інших родичів, вирішили святкувати самі вдома разом із сином. Приготувати кілька домашніх страв, розкоркувати пляшку французького червоного сухого, котре отримали в подарунок ще на весілля, а опісля переглянути якесь старе добре кіно — ідеальний план для свята.
— Отак би завжди мені готувала, — жартома підколов Інну Назар.
— Розмріявся!
Невеличка кухня наповнилася сміхом, а ще за мить цей сміх урвав раптовий постріл.
Миска гепнулася на підлогу й ароматний густий соус кольору в’ялених томатів розбризкався бежевою плиткою підлоги. За нею перекинулася й форма для випікання, розлетівшись друзками битого скла.
Назар зірвався з місця і кулею вилетів з кухні, ледь не послизнувшись на заляпаній підлозі. Розлитий червоний соус нагадав про кров. Чоловік заскочив у спальню, відчуваючи, як гірка паніка підбирається до горла. Здається, ось-ось він почне задихатися. Заклало вуха. Звук пострілу продовжував нестерпно дзвеніти в голові. Якби він озирнувся, то побачив би, як непритомніє Інна, наче у сповільненій зйомці падаючи додолу у смачне й уже зіпсоване болоньєзе, котре готувала з любов’ю. Але все, що стояло перед очима Назара, — розчахнуті дверцята серванту, розкидані на паркеті папери, теки і... порожня кобура з-під
— Синку! — скрикнув Назар, не чуючи власного голосу. — Синку!..
Чоловік одним махом підлетів до дитини й упав навколішки. Руки, що зрадницьки тремтіли, підхопили малого, який продовжував стискати свою голову, ревти і заливатися сльозами. Спітнілий, розпашілий, переляканий.
Кілька секунд знадобилося Назару, аби зрозуміти — син цілий.
Аж тоді він спромігся відірвати нажахані очі від хлопчика й оглянути кімнату. Розкидані папери, іграшкові машинки, шкіряна потерта кобура і
— Тихо, синку. — ковтаючи страх, сказав Назар і пригорнув малого.
Навіть тепер, коли минуло стільки років, Назар ціпенів від отих спогадів, учепившись пальцями в кермо своєї старенької автівки.
— Я не заряджав пістолет... — повторював уголос сам до себе. — Я не.
Раптом у кишені його куртки завібрував мобільний. Чоловік здригнувся, за кілька спроб видобув його назовні та глянув на дисплей. Телефонував Циган.
— Алло! Ти вдома? — голос експерта лунав збуджено.
— Не зовсім. — розгублено відповів Назар, силкуючись упоратися з видивами минулого. Це був той постріл, який продірявив його шлюб.
— Є пальчики! — вигукнув Андрій так гучно, аж слідчому довелося відхиляти слухавку від вуха.
— Легше. — попрохав слідчий. — Що ти сказав?
— Пальчики, кажу, є! Ти там спиш чи що?
