— Може, їх десь тут ховають? — запитала Христя.
Дівчинка знизала плечима. Тоді почала шукати — зазирнула в банку-попільничку та під неї; перевернула кілька камінців, помацала у траві, стала навколішки й зазирнула у щілину під гаражем — усюди порожньо. Аж тут спокій гаражного кооперативу № 26 розітнув дитячий вереск. Леся смикнулася від несподіванки, скочила на ноги й рвучко обернулася на крик.
Христина, затуливши руками півобличчя, задкувала від гаража на ватяних ногах. З її очей струмками текли сльози.
— Що там? — налякано пропищала Леся. — Христю! Що там таке?!
Подруга у відповідь лишень схлипувала і тремтіла, задкуючи. Нічого не розуміючи, Леся наблизилася до ділянки, де ще мить тому нишпорила Христя, і враз остовпіла. У проміжку між двома гаражами серед дерев’яних дошок, порожніх банок від фарби й купи пляшок з-під пива і горілки нерухомо лежав чоловік — увесь замурзаний болотом та кров’ю.
Коли Леся обернулася, Христя вже мчала геть, здіймаючи за собою хмари куряви.
— Христю! — погукала та. — Зачекай на мене!
Але подруга й не думала чекати. Леся відчайдушно втерла сльози. Аж тут вона помітила, що з-під зачинених воріт гаража тягнеться смужка засохлої крові. Зойкнувши, і собі щодуху кинулася бігти, залишивши незнайомця серед сміття. Сторожовий пес загавкав.
У неділю вранці Назар прокинувся, коли сонце вже щедро заливало кімнату. Він розплющив спухлі очі, позіхнув та потягнувся по телефон. Екран мобільника показав гору непрочитаних сповіщень й уже доволі пізню годину — пів на дванадцяту.
— Виспався? — поцікавилася мама, коли Назар вийшов зі своєї кімнати.
Він кивнув і мовчки рушив до ванної.
— Сніданок уже холодний. Зараз розігрію... — продовжила жінка, вимикаючи телевізор й устаючи з дивану.
А тоді гукнула уже з кухні:
— Дзвонила Інна. Просила тобі переказати, що Костя десь вештається постійно, а ще з’їхав у навчанні. Поговориш з ним? Ти ж його батько!
Назар застиг перед дверима ванної кімнати. Хотілося вгатити кулаком у стіну, але він, міцно зціпивши зуби, стримався. Хвиля люті накрила з головою.
— Добре, мамо.
Кісточки на його пальцях побіліли.
— Але вона могла зателефонувати мені особисто. — додав стиха.
Жилка на його скроні набрякла й шалено запульсувала.
— Я не чую! — голосно озвалася мама, намагаючись перекричати мікрохвильовку. — Ти пам’ятаєш про банки?
— Ага. — просичав у відповідь, зі свистом випускаючи гаряче повітря з легень.
Назар не мав бажання залишатися вдома й слухати нескінченні материні нарікання. І без неї знав, що весь час пропадає на роботі, а його син, як і більшість підлітків, уже прогулює школу й дедалі більше часу вештається з друзями. Сам таким був, нічого страшного в цьому немає. От нащо робити з мухи слона? А ще він добре пам’ятав, що мусить ті кляті банки заперти у підвал — усі вуха стара вже продзижчала. Але не сьогодні. Сьогодні він радше потрощить той скляний непотріб об бетонну підлогу підвалу. От чого вона щороку гне спину над тими закрутками, а потім пиляє сина, що він їх не їсть?
Назар мовчки зачинився у ванній. Став під гарячий душ, похапцем поголився, а тоді проковтнув трохи розігрітого сніданку на кухні, коли мама вже повернулася у вітальню до свого улюбленця-телевізора. Невдовзі Назар одягнувся й вийшов, не сказавши більше жодного слова. Синові зателефонував уже з автомобіля.
Про зустріч домовилися на другу годину. Назар хотів забрати сина з дому й відвезти на піцу в центр міста. Там посиділи б нарешті як нормальні люди. Але хлопець говорив якось дивно — пошепки й короткими фразами. Попросив зустрітися біля човникової станції на міському озері. На мить Назару здалося, що син наляканий, але він погодився й утримався від розпитувань... Поки ж залишався вільний час, дістав ноутбук, приєднався до сусідського wi-fi без пароля й розгорнув робочу електронну пошту. На нього чекало кілька листів.
У першому виявився попередній звіт по знайденому трупу з вогнепальним пораненням. Назар пропустив вкладені фотографії й одразу перейшов до результатів перших аналізів. Токсикологічне дослідження крові показало високий вміст альфа-метилфенетиламіну та 2,7 проміле алкоголю.
Далі він перейшов до описів ран та інших тілесних ушкоджень, які підтверджували попередню теорію — зчинилася бійка, а тоді у хлопця кілька разів вистрелили. Результатів балістики ще не було, але експерт визначив калібр куль — 9 мм — і припустив, що стріляли з пістолета типу ПМ чи Форт-12 (або -14 чи -17).
Після згадки про зброю у пам’яті Назара зринув неприємний спогад.
