Після народження сина подружжя мешкало у найманій квартирі в центрі міста. Його зарплати цілком вистачало. Щойно ж Анжела завагітніла вдруге — довелося затягти паски й піти «у прийми» до її батьків. Почалися скандали — старший брат дружини не бажав переїзду зятя до їхньої квартири, переймаючись, що той зі своїми дітьми загребе батьківське житло, а рідна кров зостанеться ні з чим. Юра ж мав єдине бажання — заробити на власну квартиру, де ніхто вже не назве його «пристосуванцем» чи «дармоїдом». Свій дім для сироти означає навіть більше, ніж здоров’я чи визнання. Він просто хотів позбутися страху опинитися на вулиці...
Анжела теж підвелася з дивану і, м’яко ступаючи босими ногами по килиму, пішла на кухню. Юра обережно, щоб не порушити тремкий дитячий сон, підхопив на руки крихітну Лесю й відніс до ліжечка. Там, постоявши кілька хвилин, просто дивився на своє дитя, яке спокійно спало. Тоді нагнувся і поцілував донечку в чоло.
На вулиці дощило. Голі дерева хиталися від вітру, скидаючи до калюж останнє зашкарубле листя кольору золотавої вохри. Гілка бузку попід їхніми вікнами неприємно шкреблася в шибку. Невідь звідки Анжела відчула, як її спиною пробігся морозець. Жінка смикнулася й увімкнула світло. На лискучому лінолеумі та кремовій плитці біля мийки заграли «зайчики» від теплого електричного освітлення, розганяючи незрозумілий страх. Жінка дістала з холодильника сріблясту каструлю, розігріла запашний щавлевий борщ. Налила у глибоку миску, вкинула ложку свіжої сметани і дбайливо поставила на стіл. Тоді нарізала тонкими кавалками сирокопчену ковбасу та твердий сир й почала готувати чоловікові у дорогу канапки. За хвилину на кухню прийшов Юра та востаннє сів удома їсти.
Це таки був їхній останній вечір разом. У ніч на 30 листопада силовики спробували жорстоко розігнати Майдан. Постраждало понад сімдесят осіб. Юра додому не повертався. Анжела не раз ловила себе на думці, що цю суботу 30 листопада він мав би провести з сином, натомість подався разом з іншими «беркутівцями» лупцювати чужих дітей.
А далі в Києві закрутилося, і Юра вже не мав права ані розповісти дружині про свою роботу, ані навідатися додому на Різдвяні свята. Після 18 лютого він узагалі перестав виходити на зв’язок. Анжела щодня впродовж наступних тижнів уперто набирала його номер. Тепер її доводила до сліз автоматична відповідь оператора мобільного зв’язку: «Абонент недоступний». За кілька місяців даремного очікування й оббивання порогів міліцейських структур, котрі з дня на день планувалося розформувати, вона отримала довідку про зникнення безвісти чоловіка та зосталася з двома дітьми, яких тепер мусила ставити на ноги самотужки. У травні помер її тато, а мама, відпрацювавши сорок років на пошті, вийшла на пенсію. Того року їй уперше довелося купувати теплі речі дітям на зиму серед уживаного мотлоху на «секонді» та влаштуватися на дві принизливі роботи.
А під Новий 2015-й рік Анжела випадково перетнулася з колишнім — красенем Віктором, з яким зустрічалася кілька місяців у школі. Він уже красенем не був (саме оклигував після розлучення), тож виявився геть не проти згадати шкільне кохання. Віктор скидався на побитого безпритульного пса, тож спочатку Анжела його просто пожаліла, пригостила кавою. Згодом незчулася, як почали бачитися частіше. А навесні 2015 року вона привела до батьківського помешкання нового «тата Вітю» й уперше за багато років закурила.
У неділю вранці дівчатка прокинулися від солодкого запаху смажених оладок. Ароматна ваніль та ромова есенція розливалися повітрям, примушуючи зголоднілі шлунки дітей буркотіти. У сім’ї Христини побутував звичай — щонеділі вся родина рано-вранці вибиралася до церкви на службу, опісля ж удома мама Галя готувала млинці з різноманітними начинками — згущене молоко, сир із родзинками чи курагою, банани з шоколадною пастою, оладки з домашнім полуничним, малиновим чи вишневим варенням, або ніжні сирники зі сметанкою. Сьогодні до церкви пішов лише Христинин батько, а як повернувся — дівчатка саме прокинулися.
— Що сьогодні робитимете, принцеси? — поцікавилася Галя у дітей за сніданком.
Подруги змовницьки перезирнулися. Тоді захихотіли.
— Та нічого особливого, — крізь сміх сказала Христя. — Відведемо Ладу додому та трішки погуляємо у дворі.
На підтвердження її слів Леся енергійно закивала головою. Тоді напхала повний рот оладок і з задоволенням узялася їх пережовувати. Варення стікало підборіддям, залишаючи липку рожеву смужку. Тітка Галя не стрималася, схопила паперову серветку і дбайливо витерла Лесине обличчя.
Дівчата ще трохи погралися з конструктором, а тоді вирушили до Лесі додому. Лада страшенно зраділа, опинившись на вулиці. Щойно її руді кудлаті лапи торкнулися пожовклої трави, яка клубочилася вздовж хідника, одразу ж щасливо загавкала. Проте коли вони підійшли до Лесиного під’їзду, сторожко загарчала, а шерсть на собачому загривку стала сторчма. Христя зойкнула й затулилася руками.
