— Але та жіночка каже, що катавасії — звичне для тієї квартири. От що її стривожило — так це те, що від п’ятниці катавасій не було.
— Марія Іванівна живе на поверх нижче, просто під квартирою Топольного... ну, свідок наш, — утрутився дільничний, — і стверджує, що після п’ятниці — там жодної гулянки. Хтось ніби приходив, вона чула кроки на вихідних. А ще ніби щось совали та грюкали, але вона не чула голосів чи музики.
Василь схвально кивнув дільничному, тоді прокашлявся і знову заговорив:
— А от у четвер жіночка чула і гучну музику, і сварки, і ґвалт. Але каже, нічого дивного в тому нема, у них там майже щодня рейвах.
Назару вдалося вгамувати роздратування. Зітхнув, обвів поглядом присутніх і скомандував:
— Давайте мені протокол допиту свідка. Я миттю добуду нам ухвалу. А тим часом пробийте підозрюваного. Візьмемо виблядка за гарячими слідами.
Ухвалу на обшук квартири Топольного Назар отримав одразу по обіді того ж дня. Але це була наразі єдина перемога — даних на підозрюваного не знайшли, отже, жодних відбитків пальців, з якими можна порівняти знайдені на місці злочину. Також слідчі не мали інформації про пістолет — попри дозвіл на користування вогнепальною зброєю колишній військовий не мав зареєстрованих на себе ані рушниці, ані пістолета. Також слідчі підняли з архіву протоколи патрульної поліції про всі виїзди за цією адресою, проте особливої користі з цього теж не отримали — жодних затримань й лише два адміністративні штрафи, сумлінно сплачені Топольним Григорієм Михайловичем.
О пів на четверту дня Назар, Василь Новак й Тарас Малярчук у супроводі дільничного виїхали на обшук квартири. Запросили двох випадкових сусідів понятими. Оскільки двері їм ніхто не відчинив, довелося ламати. На щастя, зважаючи на тяжкість злочину, суддя дозволив їм проникати до помешкання Топольного без його присутності. Вони зачекали слюсаря і вже за годину разом зі свідками переступили поріг квартири.
Спочатку ретельно оглянули передпокій та кухню, вголос озвучуючи свої спостереження. Тоді, не виявивши нічого цікавого, зазирнули в туалет, ванну і єдину кімнату, яка пустувала, із навстіж прочиненим вікном.
— І що? — розчаровано спитав Новак, роззираючись. — Нічого підозрілого не бачу.
Решта поліцейських перезирнулася й погодилася з Василем. Поняті тим часом збилися в куточку й перешіптувалися між собою. Назар почувався розчарованим. Він був упевнений, що дівчину вбили тут, у цьому «притоні»! А зараз вони бачили звичайну квартиру. Ну, помешкання було занедбаним, убого вмебльованим — стіл зі старим стаціонарним комп’ютером, якесь кошлате роздовбане крісло під стіною, невеличке пружинне ліжко в кутку, що більше нагадувало койку, на якій він спав під час служби в армії. Навіть дивану не знайшлося. На кухні теж усе старе, понищене...
— Кажете, це притон? — озвався до колег.
Троє поліцейських кивнули.
— І кажете, що тут постійно тривають гучні посиденьки з алкоголем, травкою?
Знову кивнули. Цього разу хтось із понятих підтакнув.
— Принюхайтеся. — попрохав Назар.
Поліцейські вирячилися на слідчого, не розуміючи, чого той від них хоче. Назар обвів їх поглядом і пояснив:
— Пахне миючим засобом. Тут, а ще у ванній.
— Еге ж, трохи є! — підхопив дільничний.
— У цій кімнаті відчинене вікно, тому майже вивітрилося.
А от у ванній таки досить сильно тхне хлоркою.
— Я б сказав «Доместосом», бачив банку біля унітазу, — додав Новак. — Прибирали.
— От, власне! — вигукнув Назар. — Це не схоже на «притон»!
— Та ви що, тут вічно збираються різні покидьки! — утрутився понятий. — Усілякі патлаті, і бритоголові, і зеки з наколками! Повпиваюся, понакурються і влаштовують погроми!
— Помилки не може бути, — додав дільничний. — Я сам не раз навідувався сюди.
— Ну, значить, не просто так причепурили хату.
Старший слідчий роззирнувся, шукаючи хоч щось цікаве. Та все мало аж надто звичайний вигляд... Тоді він опустив погляд на підлогу. Знадвору, крізь брудні голі вікна, зазирало тьмяне світло. Сонце вже схилялося до заходу й залишало на старому паркеті помаранчеві снопи світла. Назар зупинив погляд на паркеті — старий, ще, мабуть, радянський, рипучий і з кількома відсутніми дощечками. Потрісканий лак уже давно належало б поздирати, відциклювати дерево, а тоді наново полакувати. Або краще зняти все й замінити іншим покриттям.
— Ви це помітили?! — вигукнув Назар, показуючи рукою на паркет.
Поліцейські мовчали, Новак розводив руками, мовляв: «Що вже знову?»
— Скраєчку дошки більше вигоріли! Бачите смужку? — старший слідчий тицьнув рукою у ділянку підлоги поряд зі столом з комп’ютером.
Справді, вздовж підлоги тяглася межа, що ділила її на два відтінки — квадрат темнішого паркету в центральній частині кімнати, та світліший, вигорілий на сонці з країв.
