Усі в моїй родині — вбивці полностью

— Алан сказав, що знає, хто я такий, — вів далі Джеремі. — Він сказав, що наглядав за мною, коли я був меншим, стежив за мною. Сказав, що мав убити мене, але відпустив, і що я маю бути вдячним йому за це. Він знав, що у Вільямсів були гроші, і хотів продати мені світлини, які начебто допомогли б мені віднайти душевний спокій. Я сказав йому відвалити, а потім побачив його в новинах. Його вбили.

— Тоді ти поговорив з Вільямсами? — припустив я.

— Ці люди мали нахабство називати себе моєю родиною, та при цьому й далі брехали. Вони брехали мені, казали, що не знають, хто я! Я розізлився і… Я не хотів… Бажав лише, щоб вони відчули, що відчував я… — Він став смикати себе за комір. — …а я взагалі не можу дихати, коли нервуюся.

— А Елісон? Ти взявся шукати її через ту роль, яку вона відіграла у справі Маколі. Як ти дізнався про це?

— Ні. Я знайшов її, бо хотів поставити кілька запитань, дізнатися більше про Алана. Наскільки я зрозумів, він був її підлеглим. — Джеремі все ще смикав нещасний комір. — Я спершу не знав, що це її провина. Вона змусила мого батька, мого справжнього батька робити речі, через які його вбили, просто щоб прикрити свою дупу. Але я тільки хотів поставити їй кілька запитань. Чесно.

Він потер чоло, облизав зуби.

Я розумів, що Джеремі щосили намагається відсторонитися від своїх учинків, але щиро вірить, що його штовхнули на це. Та навряд чи його аж так штовхали — як не крути, він їздив з усім необхідним для відтворення стародавнього способу тортур. Але я вирішив з ним не сперечатися.

— Ви ж розумієте, правда? — У цих словах було щось моторошне, наче він звертався до нас, як до рівних.

— Якщо ти так хочеш родину, то ми всі тут. — Я простягнув руки для обіймів. — Навіщо було вбивати Майкла?

— Майкл мав бути таким, як я, — якось тужливо промовив Джеремі. — Тобто одного дня якийсь незнайомець каже мені, що я Каннінґем, а наступного я бачу новини про те, що інший Каннінґем убив цього чоловіка. Тоді я став читати про Роберта й дізнався, що він убив Браяна Кларка. Я починаю думати, що, може, я все-таки не такий самотній і що я не єдиний, хто почувався… інакшим.

— Тоді ти захотів поговорити з Майклом?

— Він не відповів на мій лист. Я міг зрозуміти, чому він мені не повірив. Тож я став шукати інший спосіб. Його дружина пішла на контакт охочіше. Вона сказала мені, коли його випускають. Про ваші спільні вихідні. Я так хотів приїхати й познайомитися з Майклом і вами всіма… — Хоч як дивно, та він усміхався, смакуючи спогади про те, як планував першу зустріч зі справжньою родиною. — Але я хотів зробити все правильно: спершу зустрітися з Майклом віч-на-віч і довести, що я гідний цієї родини. Я поїхав у в’язницю за день до того, як він вийде, та його там уже не було. Я помчав сюди. Місцевий коп, якому не пощастило припаркуватися в невдалий час у невдалому місці, зупинив мене, і його жертва дала мені змогу показати вам, хто я такий.

Ми із Джульєтт стривожено перезирнулися на слові його жертва. Тепер Джеремі торохтів, поринувши у свої марення.

— Так у мене з’явилася нагода зустрітися з Майклом віч-на-віч. І в мене був чудовий привід, бо я вже знав, що він збрехав вам усім про те, коли вийде з в’язниці. Я хотів сказати йому відразу, але всі так панькалися з ним, а я знав, що для нас це єдиний шанс побути наодинці. Тоді всі стали кричати, і, може, мій план з костюмом був не такий геніальний, як я думав, бо зненацька мені довелося допомагати із цим усім, і Джульєтт прилипла до мене, як сльота. Я мусив грати свою роль, інакше мене запідозрили б. Я не мав нагоди побачитися з Майклом наодинці. Лише після того, як ти, Ернесте, поговорив з ним, я зміг показати йому… показати, що я Каннінґем. Що я такий, як він.

Софія тоді мала рацію: «Чорний Язик повідомляє про свою присутність. Хоче, щоб ми знали, що він тут».

Джеремі думав, що знайшов своє місце в родині вбивць. Убитий сержант був просто мертвою пташкою, яку приносить на поріг здичавілий кіт. Подарунком.

— Однак Майкл був не дуже тобі радий, чи не так? — утрутився я. — Твоя розповідь викликала в нього лише жах. З нашої з ним розмови було очевидно, що всі ці три роки він вчився миритися з тим життям, яке для себе обрав. Він вийшов з бажанням виправитися. Бути кращою людиною. Але ж ти не цього від нього чекав? Він знову змусив тебе почуватися вигнанцем, чи не так?

— Він мав бути таким, як я. Ти мав бути таким, як я! Я намагався вмовити його. Я знав, що він розкаже тобі про все, щойно матиме таку нагоду. І він знав… у нього були знімки, які хотів продати мені Алан, і він знав, хто зашкодив мені, зашкодив нам, коли я був малим, але він не хотів мені розповідати. Він сказав, що я просто вб’ю їх і що він зрозумів, що це не вихід. Я побачив, що він зовсім не схожий на мене. З ним я знову відчув себе самотнім, зовсім як зі своїми несправжніми батьками. Іноді… я не можу дихати, коли люди… — Рука Джеремі знову потягнулася до коміра. — Він мені таке казав… Я не міг дихати… А тоді та жінка…