На «Дункані» було дві щогли: фок-щогла8 з марселем9 і брам-стеньгою10 і грот-щогла з контр-бізаншо і флагштоком11; крім того, трикутне вітрило — фор-стаксель, великий і малий клівери12, а також штангові вітрила. Взагалі вітрильне оснащення «Дункана» було цілком достатнє для того, щоб він ходив як звичайний кліпер13. Але, звичайно, передусім слід було розраховувати на його механічну силу — парову машину, побудовану за новітньою системою і оснащену перегрівниками пари. Це була машина високого тиску, сто шістдесят кінських сил надавали в. руху подвійному гвинту. Йдучи повним ходом, «Дункан» набирав небаченої швидкості. Справді, під час випробування в Клайдській затоці патент-лаг14 зафіксував швидкість, що досягала сімнадцяти морських миль15 за годину.
«Дункан», безсумнівно міг сміливо вирушати навіть і в кругосвітнє плавання.
Джонові Манглсу залишалося тільки подбати про внутрішнє обладнання судна.
Насамперед він вирішив розширити вугільні ями, щоб завантажити в них якомога більше вугілля, бо дорогою буває нелегко відновити запаси палива.
Так само завбачливо вчинив Джон Манглс і стосовно поповнення камбуза16. Він придбав харчів не менш як на два роки. Щоправда, гроші в нього були, йому їх вистачило навіть на те, щоб придбати невеличку гармату, яку встановили на шканцях17 яхти. Хтозна, що може трапитися в далекій дорозі!
Слід сказати, що Джон Манглс добре розумівся на своїй справі, і хоча тепер він командував лише яхтою, але взагалі вважався одним із кращих шкіперів18 Глазго. Йому було тридцять років. Його трохи грубувате обличчя виявляло мужність і доброту. Взяли його в Малькольм-Кестль ще дитиною. Родина Гленарванів виховала його і зробила з нього прекрасного моряка. Під час кількох далеких мандрівок Джон Манглс не раз показав своє мистецтво, енергію і витримку. Коли Гленарван запропонував йому командувати «Дуикаиом», вій охоче погодився, бо любив хазяїна Малькольм-Кестля, як брата, і шукав пагоди засвідчити йому свою відданість.
Помічник Джона Манглса старий моряк Том Остін заслуговував на цілковиту довіру. Суднова команда «Дуикана», разом з капітаном і його помічником, складалася з двадцяти п’яти осіб.
Усі — випробувані моряки, всі — уродженці графства Думбартон, вони і на яхті створили справжній клан19 бравих шотландців. Серед них навіть був традиційний piper-bag20. Таким чином, Гленарван мав у своєму розпорядженні команду відданих йому, відважних, досвідчених моряків. Вопи палко любили свою справу, добре володіли зброєю і були придатні для найризикованіших експедицій. Коли команда «Дункана» дізналася, куди вирушає судно, моряки не могли стримати своєї радості, і на їхнє голосне «ура» луною відгукнулися скелі Думбартона.
Джон Манглс, ретельно розміщуючи на «Дункані» паливо і провіант, не забував, однак, про необхідність пристосувати для далекого плавання приміщення для Едуарда і Елен Гленарван. Йому також треба було подбати про каюти для дітей капітана Гранта — адже Елен не могла не почути прохання Мері взяти її з собою на борт «Дункана». А малий Роберт, звісно, скоріше сховався б у трюмі, ніж залишився на березі. Хіба можна було відмовити такому хлопцеві! Навіть і в думках такого не було. Довелося також погодитися і з тим, що він вважатиметься не пасажиром, а членом команди. Джонові Манглсу було доручено навчати його морської справи.
— Чудово! — сказав Роберт. — Нехай капітан не жаліє мене і щоразу частує кішкою-дев’ятихвісткою21, якщо я зроблю щось не так, як треба.
— Заспокойся, мій хлопчику, — серйозним тоном відповів Гленарван, не сказавши йому про те, що кішку-дев’ятихвістку на борту «Дункана» заборонено.
Щоб доповнити список пасажирів яхти, треба ще згадати про майора Мак-Наббса. Це була людина років п’ятдесяти, із правильними, спокійними рисами обличчя, із прекрасним характером: скромний, мовчазний, миролюбний і добродушний. Мак-Наббс завжди йшов туди, куди йому казали, завжди в усьому з усіма погоджувався. Він ні з ким не сперечався, ніколи не гнівався. Так само спокійно, як сходами у свою спальню, піднімався він на укіс зруйнованої траншеї: ніщо не могло вивести його з рівноваги або відхилити від курсу, навіть бомба; і, напевно, він так і помре, не знайшовши приводу розсердитися. Мак-Наббс виявляв не тільки вищу ступінь звичайної бойової хоробрості, фізичної хоробрості, властивої дужим людям, але, що набагато цінніше, у нього була і моральна мужність — сила духу. Єдиною його слабкістю було те, що вій був шотландцем з голови до ніг, і навіть не шотландцем, а сином Каледонії, і вперто дотримувався всіх стародавніх звичаїв своєї батьківщини. Тому він ніколи не хотів служити Англії, а свій майорський чин здобув у 42 полку гірської гвардії, командний склад якого поповнювався виключно синами шотландських дворян. Як близький родич Гленарвана, Мак-Наббс жив у Маль-кольм-Кестлі, і він із задоволенням приєднався до всіх, хто зібрався вирушити в плавання на «Дункані».
Такі були пасажири яхти, яких непередбачені обставини покликали здійснити одну з найдивовижніших подорожей новітніх часів.
