— Містера Гленарвана немає в замку, — пояснила Елен, — але я його дружина, і якщо я можу замінити...
— Ви дружина Гленарвана? — запитала дівчина.
— Так, міс.
— Дружина того самого містера Глеиарвана з Малькольм-Кес-тля, що помістив у газеті «Таймс» оголошення про загибель «Британії»?
-- Так, так! — квапливо відповіла Елен. — А ви?..
— Я дочка капітана Гранта, а це мій брат.
— Міс Грант! Міс Грант! — вигукнула Елен і відразу рвучко обійняла молоду дівчину і поцілувала хлопчика в його круглі щічки.
— Пані, — схвильовано звернулася до Елен міс Грант, — що вам відомо про аварію, якої зазнав корабель мого батька? Чи живий тато? Чи побачимо ми його коли-небудь? Кажіть, благаю вас!
— Мила дівчинко! Я не хочу подати вам примарні надії...
— Кажіть, пані, кажіть! Я загартована в горі, й мені стане сили все вислухати.
— Миле дитя, — відповіла Елен, — хоч надія на це дуже маленька, але можливо, що настане день, коли ви знову побачите свого батька.
— Господи, Господи!.. — скрикнула міс Грант і залилася слізьми.
А її брат, Роберт, вкривав поцілунками руки Елен Гленарван.
Коли минув цей перший вибух такої скорботної радості, дівчина закидала Елен запитаннями, і та їй розповіла історію документа, розповіла про те( як «Британія» зазнала аварії поблизу берегів Патагонії, про те, що врятувалися лише капітан і два матроси і що вони, напевне, досягли материка, і, нарешті, про те, що в документі, складеному трьома мовами і кинутому в бурхливий океан, вони звернулися до всього світу по допомогу.
Під час цієї розповіді Роберт Грант дивився на Елен так, ніби його життя залежало від її слів. Дитяча уява хлопчика малювала йому жахливі хвилини, що їх пережив батько: він бачив його на палубі «Британії», бачив його у хвилях, разом з ним чіплявся за прибережні стрімчаки, повз, задихаючись,, по піску, намагаючись здолати хвилі прибою. Кілька разів під час розповіді в хлопчика виривалося:
— О татку, мій бідний татку! — І він ще міцніше тулився до сестри.
Міс Грант слухала, схрестивши руки і не зронивши жодного слова.
— А документ цей, документ, пані! — скрикнула дівчина, щойно Елен закінчила свою розповідь.
— У мене його немає, люба дівчинко, — відповіла Елен.
— Немає?
— Ні, бо в інтересах вашого батька містеру Гленарвапу довелося відвезти цей документ до Лондона. Але ж я дослівно передала вам і його зміст і те, яким чином нам пощастило відновити його . текст. Поміж цих уривків майже стертих хвилями фраз збереглося кілька цифр. На жаль, довгота...
— Можна обійтися і без неї! — вигукнув хлопчик.
— Звичайно, містер Роберт, — погодилась Елен, мимоволі посміхаючись такій рішучості юного Гранта. — Як бачите, міс Грант, — знову звернулася вона до дівчини, — тепер найменші подробиці документа так само добре відомі вам, як і мені самій.
— Так, пані, — відповіла дівчина, — але мені хотілося б побачити почерк батька!
— Ну що ж, може, завтра містер Гленарван повернеться додому. Маючи в руках такий документ, він вирішив показати його в адміралтействі і домогтися негайного відправлення судна на пошуки капітана Гранта.
— Невже це можливо? — вигукнула дівчина. — Невже ви це зробили для нас?
— Люба моя, — відповіла Елен, — ми не заслуговуємо на подяку: кожен на нашому місці вчинив би так само. Коли б тільки виправдалися наші надії! А ви до повернення мого чоловіка, звісно, залишайтеся в замку...
— Пані, мені не хотілося б зловживати вашим співчуттям до нас, чужих для вас людей.
— Чужих! Ні, люба моя дівчинко, ні ваш брат, ні ви не чужі в цьому будинку, і я неодмінно хочу, щоб мій чоловік, повернувшись додому, повідомив дітям капітана Гранта про те, що саме буде зроблено для порятунку їхнього батька.
Неможливо було відмовитися від запрошення, зробленого так щиросердно. Міс Грант із братом залишилися в Малькольм-Кест-лі очікувати повернення Гленарвана. .
Говорячи з дітьми капітана Гранта, Елен не сказала їм про побоювання, що їх висловив у листі Гленарван щодо ставлення адміралтейства до його прохання. Промовчала вона й про те, що капітан Грант міг потрапити в полон до південноамериканських індіанців. Навіщо було ще більше засмучувати цих бідних дітей і затьмарювати надію, яка тільки-но спалахнула в їхніх душах! Адже це нічого б не змінило. І Елен, відповівши иа всі питання міс Грант, сама почала розпитувати дівчину про її життя.
Проста і зворушлива розповідь молодої дівчини викликала ще більшу симпатію Елен Гленарван до неї.'
Мері й Роберт були єдиними дітьми капітана Гранта. Дружина Гаррі Гранта померла, коли народився Роберт. Під час своїх далеких плавань він доручав піклуватися про своїх дітей своїй добрій двоюрідній сестрі. Капітан Грант був відважний мореплавець, який добре знав свою справу. Жив він у Шотландії, в місті Денді графства Перт, і був корінний шотландець.
Перші заморські плавання Гаррі Гранта, спочатку помічником капітана, а потім і капітаном, були вдалі, за кілька років після народження сина він мав уже певні заощадження.
