— Батько! Бідний мій батько! — скрикнула Мері Грант, падаючи на коліна перед Глеиарваном.
— Ваш батько? — запитав Гленарван, з подивом дивлячись на дівчину, що схилилася до його ніг. — Невже, міс...
— Так, Едуарде, — втрутилася Елен, — міс Мері та її брат Роберт — діти капітана Гранта. Це їх лорди адміралтейства щойно прирекли на сирітство.
— О, міс, — мовив Гленарван, допомагаючи дівчині підвестися, — коли б я знав, що ви тут...
Він не докінчив фрази. Гнітюча мовчанка, яку порушувало тільки ридання, запанувало на подвір’ї замка. Ніхто не зронив ані слова: ні Гленарван, ні Елеп, пі майор, ані слуги, які безмовно стояли навколо своїх хазяїнів. Видно було, що всі ці шотландці були обурені поведінкою англійського уряду.
За кілька хвилин майор запитав Гленарван,а:
— Отже, у вас немає жодної надії?
— Жодної!
— Ну що ж! Тоді я сам піду до цих панів, — вигукнув юний Роберт, — і ми подивимося...
Сестра не дала йому доказати, але стиснутий кулак хлопчика виказував його аж ніяк не миролюбні наміри.
— Ні, Роберте, ні! — промовила Мері Грант. — Подякуймо милих господарів цього замку за все, що вони для нас зробили — ми ніколи цього не забудемо, — і підемо звідси.
— Мері! — скрикнула Елен.
— Куди ж ви збираєтеся йти? — запитав Гленарван молоду дівчину.
— Я хочу кинутися до ніг королеви, — відповіла дівчина, — і подивимося, чи залишиться вона глуха до слів двох дітей, які благають врятувати їхнього батька.
Гленарван похитав головою: не тому навіть, що він сумнівався в доброму серці королеви, а тому, що знав — Мері Грант не пустять до неї.
Благання надто рідко досягають підніжжя трону, і на дверях палаців ніби написані слова, що їх англійці виставляють біля штурвала своїх кораблів: «Passengers are requested not to speak to the man at the wheel» '.
Елен зрозуміла, що подумав її чоловік. Вона знала, що спроба дівчини закінчиться невдачею. їй було зрозуміло, що відтепер життя цих двох дітей буде сповнене розпачу. І тут їй раптом спала велика й шляхетна думка...
— Мері Грант! — вигукнула вона. — Заждіть, не йдіть, моя дитино. Вислухайте мене.
Дівчина тримала за руку брата, збираючись рушати в дорогу. Вона зупинилася. ,
Елен, схвильована, з вологими від сліз очима, звернулася до чоловіка.
— Едуарде! — сказала вона твердим голосом. — Капітан Грант, кидаючи в море цього листа, доручив свою долю тому, кому він потрапить до рук. Він потрапив до нас...
— Що ви хочете цим сказати, Елен? — запитав Гленарван.
Усі навколо мовчали.
— Я хочу сказати, — продовжувала Елен, — що почати подружнє життя доброю справою — велике щастя! От ви, любий Едуарде, щоб порадувати мене, задумали розважальну подорож. Але чи може бути більшою втіхою розуміння того, що ти рятуєш життя тих, кого залишає напризволяще їхня батьківщина?
— Елен! — скрикнув Гленарван:
— Так! Ви зрозуміли мене, Едуарде. «Дункаи» — хороше, надійне судно. Воно сміливо може вирушати в південні моря, може здійснити кругосвітню подорож, і воно здійсніть її, якщо це буде потрібно! Отже, в дорогу, Едуарде! Пливімо на пошуки капітана Гранта!
Почувши ці відважні слова своєї юної дружини, Гленарван обійняв її і, посміхаючись, пригорнув до серця, тоді як Мері й Ро-берт цілували їй руки, а слуги замку, розчулені і захоплені цією сценою, у захваті кричали:
— Ура! Тричі ура Едуардові і Елен Гленарван!
Пасажирів просять не розмовляти зі стерновим».
Розділ V ВІДПЛИТТЯ «ДУНКАНА»
Ми вже казали про те, що Елен була жінка великодушна і сильна духом. Те, що вона зробила, було безперечним тому доказом. Гленарван справді міг пишатися такою шляхетною дружиною, здатною розуміти його і йти з ним поруч у житті. Ще в Лондоні, коли відхилили його клопотання, йому спало на думку самому вирушити на пошуки капітана Гранта, і якщо він не розкрив своїх намірів Елен, то тільки тому, що не міг змиритися з можливою розлукою з нею. Але якщо Елен сама запропонувала цю подорож, то які тепер могли бути вагання. Слуги замку захоплено вітали цю пропозицію — адже йшлося про порятунок таких же шотландців, як і вони самі. І Гленарван від усього серця приєднався до їхніх вигуків «ура» на честь молодої господині Малькольм-Кестля.
Питання про відплиття «Дункана» було вирішено, що означало: не слід гаяти ані хвилини. Того ж дня Гленарван послав Джо-нові Манглсу наказ привести «Дункан» до Глазго і приготувати все необхідне для плавання в південних морях — плавання, яке могло стати і кругосвітнім. Треба сказати, що Елен, пропонуючи подорож на «Дункані», не помилилася в оцінці його морехідних якостей. Напрочуд міцне і швидкохідне судно, воно могло сміливо і впевнено вирушати в далеке плавання.
Це була чудова парова яхта, водотоннажність якої дорівнювала двомстам десяти тоннам, тоді як перші судна, що досягали берегів Америки, — судна Колумба, Веспуччі, Магеллана, — були набагато менших розмірів!.
