- Побий мене грім! - тихо бурмотів він сам до себе.- Ота пригода з Колхауновим конем - про щось же вона говорить. Тієї ж таки ночі коня нема в стайні, а вранці він з'являється весь замилений. Що б воно мало означати? Хай мене чорти візьмуть, коли не з того боку вітер дме. Я ж бо й сам не раз про це думав, але ніяк у голові не вкладається, що він міг убити свого двоюрідного брата. Він, звісно, здатен і не на таке, коли б ішлося про власну користь. Одначе в цьому я ніякої користі для нього не бачу. Якби тому хлопцеві одходив маєток, тоді ще можна було б зрозуміти. Але ж це не так. Старому Пойндекстеру вже не належить жодного акра тієї землі й жодного негра, що працює на ній,- я ж знаю напевне. Усе прибрав до рук цей негідник. То чого б йому знадобилось позбутися двоюрідного брата? Оце те, чого я ніяк не збагну. І якогось зла між ними начебто не було, я такого не чув. Знаю, що з панночкою в нього не ладнається і це йому добряче допікає, але чим винен її брат?.. А до всього цього приплутався ще й мустангер, і ота сварка, про яку мені казала дівчина, і фальшиві індіанці, і ота мексиканська сеньйорита, і безголовий вершник, і ще казна-що! Боже правий! Та від такої плутанини в будь-якого адвоката голова піде обертом... Ну, та нема коли тут стояти й розмірковувати. Може, оця залізяка, ця зламана підкова, й наведе мене на слід, що стане ключем^ як не до всієї цієї кривавої історії, то бодай до якоїсь її частини. Та передовсім я маю вирішити: куди мені зараз податись? - І старий мисливець роззирнувся довкола, немов шукаючи когось, хто міг би відповісти на це запитання.- Шукати слідів поблизу форту чи селища - марна праця. І там, і там земля потолочена копитами незгірш як у загоні. Краще, мабуть, одразу податися ген у прерію, до дороги на Ріо-Гранде. Може, десь там і натраплю на слід, який мені потрібен. Атож, так буде найрозумніше.
Задоволений своїм рішенням, Зеб підібрав поводи, тихенько погукнув на кобилу й поїхав краєм заростей.
Проїхавши з милю в напрямі річки Нуесес, він раптом круто повернув убік, але його незворушний вигляд свідчив, що так було й задумано. Тепер Зеб правував майже просто на захід, перетинаючи всі стежки, що вели до Ріо-Гранде. Після того повороту змінилась і його поза в сідлі, і вираз обличчя. Він більш не поглядав сюди-туди, а їхав, нахилившись уперед, пильно нишпорячи очима по траві обабіч стежки.
Так він проїхав ще з милю, коли раптом, побачивши щось на стежці перед собою, аж здригнувся і рвучко напнув поводи.
«Худобина» охоче зупинилася, і ту ж мить Зеб квапливо зіскочив з сідла. Залишивши кобилу дивуватися з його химер, він ступив два кроки вперед і швидко опустивсь на коліна. А тоді витяг з кишені підкову й приклав її до відбитка копита, що чітко вирізнявся на дернику.
Підкова збіглась із слідом.
- Якраз! - радісно вигукнув старий мисливець.- Побий мене грім, коли це не вона! - Він підняв підкову й знов опустив її на той неповний відбиток.- Лягла як улита! Клянуся небом, оце він і є- слід зрадника, а може, й убивці!
Величезний табун коней, голів на сто, а то й на триста, який пасеться в неозорій прерії,- одна з найпрекрасніших картин, що їх являє перед людиною тваринний світ Техасу; проте корінного техасця вона не вразить і не здивує. Він скоріше здивується, побачивши на пасовиську прерії одного коня. І коли, поминаю- чи той великий табун, він лише побіжно відзначить подумки: «Мустанги»,- то самотній кінь викличе в нього різні здогади. Може, це дикий жеребець, якого вигнали з гурту, а може, верховий кінь, що відбився на привалі від групи подорожніх.
Досвідчене око прикордонного старожила одразу ж підкаже йому, що то за кінь.
Коли тварина пасеться з вудилами в роті й сідлом на спині, то все зрозуміло й лишається тільки дивуватись, як вона примудрилася втекти від свого господаря.
Буває й так, що сам господар сидить у сідлі, а кінь собі пасеться. В цьому разі дивуватись нема чого, можна лише подумати, який пустоголовий ледар той вершник, коли не тямить, що треба злізти з сідла й дати коневі попастися вільно.
Та коли у вершника немає не тільки пустої голови, а взагалі ніякої,- тут уже доводиться пускатись у здогади, жоден з яких навряд чи хоч на крок наблизить вас до істини.
