Попри все своє знання найпотаємніших законів природи й попри весь гарт, набутий у спілкуванні з нею, Зеб Стамп не був цілком вільний від забобонної віри в потойбічні сили. (Та й хто від неї вільний?) І хоч він безстрашно став би віч-на-віч з будь-яким звичайним ворогом - чи то людиною, чи звіром,- але перед надприродним і йому забракло духу. Та, певно, і найвідважніший рицар здригнувся б, побачивши того лиховісного вершника, що неухильно мчав уперед і, здавалося, ніс із собою смерть.
Зеб Стамп не просто здригнувся - він затремтів від голови до ніг, узутих у чоботи з алігаторової шкіри, і з жахом озирнувся, шукаючи якоїсь схованки. Ще задовго до того, як вершник без голови міг би, як гадав Зеб, побачити його, він знайшов таке місце: поруч росли кущі, і мисливець квапливо шаснув туди.
Але ж його могла зрадити осідлана кобила, що стояла поряд з ним. Ні, перше ніж присісти в кущах, Зеб подбав і про це.
- Додолу! - звелів він своїй чотириногій товаришці, яка хоча й не могла говорити, проте добре розуміла його.- Лягай, худобино, а то загримиш до дідька в пекло!
Немов злякавшись такого лиха, кощава конячина одразу ж зігнула передні ноги й уклякла на них, а тоді підібгала задні й лягла на траві, так наче закінчила свою денну працю і вмостилася на спочинок.
Тільки-но Зеб і його «худобина» встигли зачаїтись у своїй схованці, як вершник без голови порівнявся з тими кущами. Він гнав чимдуж, і Зеб неабияк зрадів, побачивши, що він проскаче далі, не спиняючись. Власне, вершник без голови й поїхав туди зовсім випадково, а ніяк не тому, що помітив там старого мисливця чи його нужденну кобилу.
Те, що він повівся з ними так по-рицарськи, потішило коли не кобилу, то її господаря, але ще перед тим, як вершник зник з очей, Зеб Стамп устиг роздивитись його і зрозуміти, хто він.
І нехай для цілого світу він і далі лишався загадкою, та для Зебулона Стампа загадки більш не було.
Коли кінь поминав кущі, вітер одгорнув край серапе, і мисливець побачив під ним знайоме йому вбрання. То була голуба бавовняна блуза із складками на грудях, і, хоч її вкривали червоні плями, Зеб упізнав ту блузу.
Але він не міг сказати напевне, що впізнав і обличчя, яке виднілося над сідлом і впиралось підборіддям у стегно вершника. Та це було й не дивно. Навіть рідна мати, що так часто милувалася тим колись гарним обличчям, тепер навряд чи впізнала б його.
Зеб упізнав його тільки наздогад. Кінь, сідло з кобурами, смугасте покривало, голуба блуза й такі самі штани, навіть капелюх на голові - усі ті речі були йому добре знайомі. Знав він і постать вершника, що рівно стриміла у сідлі. Отож і голова, і обличчя, хоча й були не на своєму місці, мали належати йому ж таки.
Зеб побачив те моторошне видиво не краєм ока, а мав змогу розглядіти все до дрібниць. Хоч вершник без голови і мчав чимдуж, зате проїхав повз нього всього за десять кроків.
Але Зеб ні словом, ні порухом не спробував зупинити його. Тільки згодом, коли вершник був уже далеко, а він подумки склав усе докупи й збагнув, хто то був, старий мисливець повільно й сумовито мовив:
- Боже милий! То це таки правда! Бідолашний хлопчина - він мертвий!.. Мертвий!
Не спиняючись і не стишуючи гінкого чвалу, вершник без голови й далі мчав прерією, а Зеб Стамп тільки проводжав його очима. І лише тоді, коли той зник за купою акацій, старий мисливець звівся на ноги.
Він випростався на повен зріст і якусь хвилину стояв нерухомо, розмірковуючи, що робити далі. Ця несподівана й страшна зустріч трохи сплутала його наміри, і він завагався, не знаючи, чи йти далі знайденим слідом, чи залишити його й податися по свіжому сліду вершника без голови. Перший слід обіцяв відкрити йому багато, але, може, другий відкриє ще більше? А що, як пощастить .захопити вершника і дізнатися від нього самого про всі таємниці оцих його мандрів по прерії?
Заглибившись у свої роздуми й міркування, Зеб начебто геть забув про хмарку порохового диму й виляск далекого пострілу. Але тільки на коротку мить. Про такі речі він не міг зовсім забути, і вже в наступну мить думки його повернулися до них.
Та, поглянувши туди, де кілька хвилин тому здійнявся дим, він побачив щось таке, що мимохіть знов присів і ще ретельніше, ніж першого разу, заховався в кущах акації. Його стара кобила як лягла тоді, так досі й лежала, і клопотатися нею не було потреби.
І цього разу Зеб побачив чоловіка верхи на коні, але цілого, з головою на плечах. Він був ще далеко і навряд чи встиг помітити в кущах високу постать мисливця, а тим паче його кобилу, що лежала поряд на траві. Принаймні жодних ознак того, що він їх помітив, видно не було.
Та вершник і не дивився перед себе, а сидів, нахилившись до самої луки сідла, й нишпорив очима по землі під ногами свого коня.
Неважко було здогадатися, чого шукав той вершник. Зеб збагнув це з першого ж погляду: він їхав слідом вершника без голови.
- Ти диви! - нишком пробурмотів Зеб.- Виходить, не тільки мені треба розгадати цю загадку. Але хто ж би то міг бути? З біса цікаво.
