Зеб подався далі пішки й видимо не мав наміру стежити за ним. Та не мав і потреби. Жоден мисливський собака, ідучи свіжим слідом звіра, не міг би бути певніший, що заскочить свою здобич, ніж був тепер певен цього Зеб Стамп. Ніяке заплутування слідів, ніякі хитрощі й викрути вже не врятували б Колхауна. Мисливець простував спокійно, не збираючись більше спинятися, аж поки не вийде на відкрите місце, звідки видно буде гасіенду. І не його вина, що цей намір не справдився. Хто ж бо міг передбачити таку несподівану заваду, як зустріч Кассія Колхауна з Ісідорою Коварубіо де Лос-Льянос?
Та хоч як був здивований - щоб не сказати більше - старий мисливець, він нічим не виявив своєї присутності. Навпаки - став ще обережніший. Повернувшись до своєї «худобини», він шепнув їй у вухо якісь магічні слова й почав безгучно скрадатися під захистком акацій. Кобила слухняно ступала за ним. А коли Зеб спинився, ту ж мить стала й вона.
Рясні акації надійно заслоняли мисливця від очей тих двох, що вже вели між собою жваву розмову. Зеб не бачив їх, бо не міг визирнути із своєї схованки, не виказавши себе, проте виразно чув кожне їхнє слово.
Отак він стояв і наслухав, аж поки скінчилися «кінні торги», та й якийсь час опісля. І тільки коли ті двоє попрощалися й роз'їхалися врізнобіч, вийшов з-поза акацій.
Спинившись на тому місці, де щойно стояли міняльники, Зеб повів очима за кожним з них і вигукнув:
- Оце маєш! Дійшли згоди диявол з дияволицею! І побий мене грім, коли я знаю, котре з них більше вигадало на цьому гендлі!
Минув деякий час, перше ніж Зеб Стамп вийшов із схованки, звідки спостерігав обмін кіньми,- аж поки обоє «гендлярів» зникли з очей. Але він не подався за жодним з них, а спинився серед дороги, ніби не знав, за котрим рушити.
Та насправді спинився Зеб не через те - просто йому треба було, як він сам казав, «добре помізкувати».
Думки його снувалися навколо того обміну: він чув усю попередню розмову і Колхаунову пропозицію. Саме ця пропозиція і дивувала мисливця або, краще сказати, змушувала замислитись. Навіщо був потрібен відставному каштанові обмін кіньми?
Зеб знав, що мексиканка сказала правду: «американський» кінь коштував таки куди дорожче за мустанга. Знав він і те, що Кассій Колхаун аж ніяк не з тих, кого можна обдурити в кінному торзі. То чому ж він пішов на такий невигідний обмін?
Старий мисливець зняв свого повстяного капелюха й раз чи два провів рукою по скуйовдженому чубі, а потім і по шпакуватій бороді. Очі його були втуплені додолу, так наче він сподівався знайти відповідь на своє невисловлене запитання в траві під ногами.
- Причина може бути тільки одна,- зрештою пробурмотів він.- Сірий мустанг прудкіший на ноги, про це годі й говорити. Оце того він і знадобився містерові Касу. А то б з якого дурного дива він отак проміняв коня, за якого йому б дали в Техасі чотири мустанги, а в Мексиці й усіх вісім! Схоже, що він узяв того сірого тільки заради його ніг. Але навіщо?.. Е-е, побий мене грім, здається, я таки догадуюсь! Йому треба... еге ж, зрозумів... йому потрібен кінь, що зможе здогнати отого безголового!.. Авжеж, ось чого йому треба, це ж так само ясно, як те, що мене звуть Зебулон Стамп. Він спробував гнатися за ним на «американцеві», але той не подужав, я ж сам бачив. А тепер думає здогнати на мустангу. Йому аби запопасти того вершника. Отож він напевне подасться шукати його знов. Мабуть, поїхав оце до Каса-дель-Корво трохи під'їсти, але він там не забариться. Рано чи пізно дехто знов побачить його в прерії, і то буде не хто інший, як Зебулон Стамп... Ану, худобино! - гукнув він до кобили.- Ти думала, що вже підеш додому? То ти помилилася. Доведеться тобі попастися тут години зо дві, а може, й цілу ніч. Трава тут начебто непогана, отож матимеш час поласувати... Ну, йди, наїдай собі черево!
Говорячи отак до кобили, Зеб зняв з неї вуздечку й почепив на сідло, щоб тварині вільніше було скубти траву. Потім залишив її серед заростей, а сам рушив стежкою, якою щойно поїхав Колхаун.
Кроків за двісті зарості скінчилися. Далі простяглась відкрита рівнина, за якою було видно гасієнду Каса-дель-Корво. На тлі білої чільної стіни вирізнялася постать вершника, та за хвилю вона зникла в темному отворі великих воріт.
Зеб знав, хто зник за ворітьми.
- Оце звідси,- мовив він стиха,- я зможу побачити, як він виїде знов. І побий мене грім, коли я цього не дочекаюсь, хай би навіть довелося нидіти тут до ранку. Отож наберімося терпцю.
Спершу він укляк на коліна, але, трохи посовавшись, прихилився спиною до стовбура акації і сів на землю. А тоді видобув із своєї неосяжної кишені торбину, в якій був кукурудзяний корж, чималий шмат смаженини та фляжка - судячи із запаху, з мононгахільським віскі.
З'ївши половину коржа і стільки ж м'яса, він поклав решту назад у торбину й почепив її на гілку в себе над головою. Тоді добре потяг із фляжки, запалив люльку і, знов прихилившись до стовбура й склавши руки на грудях, звернув погляд на ворота Каса-дель-Корво.
