- Е-е, Слоумене,- жартівливо підкусив його майор,- ви, я бачу, хочете полихословити. Мабуть, самі зітхаєте за міс Пойндекстер, дарма що прикидаєтесь байдужим до жінок. Так от, я б зрозумів, якби ви приревнували її до нашого красеня Генкока чи, скажімо, до Кросмена, коли б серце його було вільне. Але де мустангера... ні, ні... і
- Цей мустангер - ірландець, майоре, і я думаю, що він...
- Хоч би хто він був,- перебив майор, побіжно глянувши на двері,- ось він прийшов і може сам відповісти. Хлопець він щирий, і ви дізнаєтеся від нього про все, що вас так цікавить.
- Ой, навряд...- пробурмотів Слоумен, тимчасом як Генкок і ще двоє чи троє офіцерів, послухавшись майорової поради, обернулися до мустангера.
Мовчки пройшовши по притрушеній піском підлозі, мустангер став на вільному місці біля прилавка.
- Склянку віскі з водою, будь ласка,- скромно звернувся він до господаря.
- Віскі з водою...- повторив той, не дуже кваплячись прислужитися новому клієнтові.- Так, віскі з водою... Це коштувати дванадцять цент.
- Я не питав вас, скільки це коштує,- відказав мустангер,- а попросив дати мені склянку віскі з водою. Є у вас віскі?
- Так-так,- догідливо мовив німець, наляканий різкою одповіддю.- Є віскі, багато віскі з водою. Ось він.
Поки йому готували нехитрий напій, Моріс невимушено, але скромно 'відповів на привітання офіцерів. З більшістю він був знайомий, бо мав у форті ділові стосунки.
Вони вже, як радив майор, намірилися звернутись до нього із запитаннями, та їм завадила поява нового відвідувача.
То був Кассій Колхаун. Розпитувати мустангера про те, що їх цікавило, при ньому не випадало.
Із звичайним своїм зухвалим виглядом Колхаун підійшов до гурту офіцерів та цивільних і недбало кивнув головою, як ото вітаються люди, що разом перебули день і не бачилися лише якусь годину. Видно було, що відставний каштан коли й не п'яний, то добре напідпитку. Його очі збуджено блищали, обличчя було неприродно бліде, кашкет з'їхав набакир, і з-під нього на чоло вибилися скуйовджені пасма волосся. Усе те свідчило, що він випив більше, ніж дозволяв здоровий глузд.
- Ну що, панове,- голосно мовив він до гурту, в якому був майор, і ступив до прилавка,- вип'ємо так, щоб аж стіни задвигтіли? А то старий Доффер-Пфеффер скаже, що даремно переводить світло! Частую всіх! Що ви на це?
- Згода!.. Згода!..- озвалося кілька голосів.
- А ви, майоре?
- З приємністю, каштане Колхауне.
Як було заведено, ті, що мали пити разом, ставали в ряд перед прилавком, і кожен вигукував назву напою, який був йому до смаку. Різних напоїв замовили майже стільки ж, скільки чоловік стояло в гурті.
- А мені темного! - вигукнув Колхаун і одразу ж додав: - 3 гіркою настоянкою.
- Бренді з гіркою для вас, містер Кольхаун? - перепитав господар, улесливо нахилившись через прилавок до відставного капітана, якого вважали співвласником великого маєтку.
- Та вже ж, пришелепуватий німчиську! Я й сказав - темного, хіба ні?
- Так-так, майн гер [42], усе є так! Бренді з гіркою... бренді з гіркою...- повторював німець, кваплячись поставити карафку перед нечемним клієнтом.
Коли чимала майорова компанія долучилася до тих, що вже стояли із склянками біля довгого прилавка, там не лишилось ані щілинки вільної. Чи то випадково, чи зумисне, Колхаун став з самого краю, праворуч від запрошеної ним компанії, і таким чином опинився поряд з Морісом Джеральдом, що стояв собі сам-один, спокійно пив віскі з водою і курив сигару.
Обидва дивилися в різні боки й начебто не помічали один одного.
- Маю тост! - вигукнув Колхаун, узявши з прилавка свою склянку.
- Слухаємо! - озвалося кілька голосів.
- Хай живе Америка для американців, і хай згинуть усякі зайди, а надто кляті ірландці!
Виголосивши цей зухвалий заклик, він ступив крок назад і штовхнув Моріса Джеральда, що саме підніс до рота склянку. Трохи віскі хлюпнулось із склянки просто мустангерові на сорочку.
Чи була то випадковість? Ніхто й на мить цього не припускав. Після такого тосту вчинок відставного капітана не міг здатися чимось іншим, як свідомою, наперед обміркованою образою.
Усі присутні чекали, що мустангер зараз же кинеться на свого кривдника. Та як же вони були здивовані й розчаровані, коли побачили, що той нібито й не думає нічого такого. Дехто навіть вирішив, що він мовчки проковтне образу.
- Якщо він змовчить,- прошепотів Генкок на вухо Слоуменові,- його слід би витурити звідси.
- Не турбуйтесь,- відповів піхотний каштан так само пошепки.- Він не змовчить. Як ви знаєте, я не люблю битись об заклад, але ладен поставити свою місячну платню за те, що мустангер цього не подарує. І ще одну за те, що містер Кассій Колхаун матиме в його особі неабиякого суперника, хоч зараз хлопець начебто більше заклопотаний своєю гарною сорочкою, ніж тим, що йому завдано образи. От дивак!
Поки вони шепотілися, той, про кого вони розмовляли й до кого, говорячи банальною фразою, були прикуті всі погляди, стояв собі біля прилавка. Тільки поставив свою склянку, вийняв з кишені шовкову хусточку і тепер старанно витирав вишиваний перед сорочки.
