Якби майор був іншою людиною, суперники навряд чи послухалися б. Та його поважали і як офіційну особу - коменданта форту,- і як людину, старшу літами; до того ж усі знали, що він чудово володіє зброєю й не дозволяє нікому легковажити його наказами. І коли він витяг шаблю, то був не просто собі показний жест. Суперники зрозуміли це, і обидва, наче за мовчазною згодою, опустили револьвери, хоча й далі тримали їх у руках.
Колхаун стояв, насупивши брови й скрегочучи зубами, мов хижий звір, якому не дали напасти на жертву. Мустангер поводився спокійно і, хоч як це було дивно для ірландця, не виказував ні гніву, ні роздратування.
- Отже, ви обидва наполягаєте на поєдинку? - спитав майор, розуміючи, що залагодити сварку миром навряд чи можливо.
- Я не маю до цього великої охоти,- скромно відповів Моріс.- Якщо містер Колхаун перепросить за те, що він сказав і зробив...
- Нехай перепросить, він перший завівся! - озвалися кілька присутніх.
- Школи в житті! - бундючно промовив відставний каштан.- Кассій Колхаун до такого не звик. Ха, перепрошувати! Та ще й кого - оцю виряджену мавпу!
- Годі! - вигукнув молодий ірландець, уперше виказуючи гнів.- Я дав йому нагоду врятувати своє життя. Він відмовився, і тепер, присягаюся Богом, один з нас не вийде звідси живий! Майоре, дуже прошу вас і ваших друзів залишити нас. Я не можу терпіти далі його нахабство!
- Ха-ха-ха! - глузливо засміявся Колхаун.- Він дав мені нагоду врятувати своє життя! Вийдіть звідси, всі вийдіть! Ось я зараз покажу йому!
- Стривайте! - гукнув майор, не наважуючись повернутися до нього спиною.- Так не можна. Ви ще, гляди, почнете стріляти, перше ніж ми вийдемо. На той час ми вже маємо бути за дверима. Крім того, панове,- провадив він, звертаючись до всіх, хто був у барі,- слід дотримувати певних правил. Якщо вони хочуть стрілятися, треба, щоб і той, і той мали рівні шанси. Щоб були однаково озброєні й стріляли водночас.
- Авжеж! Так і має бути! - в один голос підтримали його ті, що стояли навколо, й подивилися на суперників: чи згодні вони з цією пропозицією.
- Ви не заперечуєте? - спитав їх майор.
- Я не можу заперечувати проти чесних умов,- відповів ірландець.- Аж ніяк.
- Я стрілятиму з тієї зброї, яку тримаю в руці,- затято відрубав Колхаун.
- Згоден! Ця зброя і мені до душі! - озвався його супротивник.
- Я бачу, у вас обох шестизарядні револьвери системи Кольта, номер два,- сказав майор, подивившись на зброю в їхніх руках.- Поки що все гаразд, озброєні ви однаково.
- Чи немає в них ще якоїсь зброї? - спитав молодий Генкок, гадаючи, що у відставного капітана десь під сюртуком схований ніж.
- У мене нічого більш немає,- відповів ірландець так щиро, що всі повірили йому на слово.
Очі присутніх звернулися до Колхауна, що видимо вагався. Він зрозумів, що треба зізнатись.
- Ну звісно,- мовив він,- я маю при собі й ножа. Ви ж не можете зажадати, щоб я віддав його. Кожному вільно битися тією зброєю, яку він має.
- Але ж, капітане Колхауне,- не вгавав Генкок,- ваш суперник не має ножа. Якщо ви не боїтесь зітнутися з ним на рівних, то повинні віддати свій.
- Певно, що повинен! - почулися голоси.- Повинен, а то ж як?
- Ну ж бо, містере Колхауне,- заспокійливо мовив майор.- Шість пострілів - цілком досить для будь-якої розсудливої людини, і холодна зброя вам ні до чого. Ви ще й не вистріляєте всіх набоїв, як один з вас...
- К бісу ніж! - перебив його Колхаун, розстібаючи сюртук. Діставши ніж, він пожбурив його в найдальший куток бару, а тоді хвалькувато, щоб залякати супротивника, додав: - Для такого розцяцькованого птаха він мені не знадобиться. Я покладу його з першого пострілу.
- Почекаймо, поки дійде до діла, отоді й поговоримо. Лякайте своїми гучними словами птахів, містере Колхауне, а мене вам не злякати!.. Покваптеся, панове! Мені вже не терпиться покласти край цим нахабним погрозам!
- Собака! - не тямлячи себе, просичав «благородний південець».- Мерзенний ірландський собака! Зараз ти в мене завиєш і поповзеш у свою будку! Я тобі...
- Як вам не сором, капітане Колхауне! - перебив його майор, якого підтримали й інші.- Ваші слова непристойні й недоречні в порядному товаристві. Потерпіть ще хвилину, а тоді говоріть що вам заманеться... А тепер, панове,- провадив він, звертаючись до присутніх,- лишилося тільки одне: подбати про те, щоб вони не почали стріляти, доки ми всі не вийдемо звідси.
Одразу ж постало питання: як це зробити? За такої напруженої ситуації навряд чи досить було простої обіцянки. Супротивники - принаймні один з них - могли й не дотримати її і спустити курки раніше.
- Треба дати їм якийсь сигнал,- знов заговорив майор,- і щоб жоден з них до сигналу не стріляв. Чи може хтось сказати, що б могло бути сигналом?
- Дозвольте мені,- озвався розважливий капітан Слоумен, виступаючи наперед.- Нехай вони обидва вийдуть разом з нами. Як ви знаєте, в кожному кінці цього приміщення є двері, зовсім однакові. Потім один зайде в одні двері, а другий - у другі, і тоді нехай стріляють, але не раніше, ніж переступлять поріг.
- Чудово! Саме те, що треба! - озвалося кілька
ГОЛОСІВ:
