— Надворі дощ? — я запитав.— А так, на небі ні хмарини.І сльози на очах дружинивід сподівань і від ослав.— А що ти, плачеш? Ти покинь.— Авжеш, сміюся. Довгі злиднів цій подобизні днів невидні.Так розтає пітьмою тінь.— Їй-богу, не збагну.— Дарма.Усе збагнеш, коли прикрутить.— А хто нам воду каламутить?Хто варить воду з нас?— Нема нікого винного. Здається,що сам Господь — на всій вині.— Ти забігаєш аж у днімайбутнього? Тобі не йметься?Надієшся на сили віщі?На арифметику чекань?— На небі ні хмарини.— Глянь —надворі мов з відра періщить.<p>«Ми сиділи за пляшкою шампанського...»</p>Ми сиділи за пляшкою шампанськогов тихенькому прокуреному кафе,і вона відчувала себе царицею,Афродітою, що проминувши рибалок(за столиками забивали козла),алкоголіків, невтомних шукачіввеликих жіночих бюстів,щойно зайшла в таверну,де тіні), і вино, і прихисток.А коли ми вийшлина знелюднілий вечірній берег,і я, не ждучи нагоди,спробував її взяти,хвиля відбігла, наче сторожовий пес,якого чекає попередучорна робота.<p>«Вночі його мучили блохи,..»</p>Вночі його мучили блохи,а те,що половина людей земної кулідосі ще стогне під гнітом капіталізму,не давало йому змогисклепити очей.<p>«День величався і пишався...»</p>День величався і пишався.Ми ж, двоє піших пішаниць,упали в небо горілиць,а світ, немов горіх, розпався.І вже ні неба, ні землі —лиш ти, одна моя надіє,і та не жевріє — чорнієв опротипівнічній імлі.Та дякувати Богу — вдвох.Наш день — попереду, мов зараз.Ще й солов’їв любовна параспіває тьох та перетьох.<p>«— Досить крові, — продекламував кат,..»</p>— Досить крові, — продекламував кат,коли ще ніж, загнаний мені попід ребра,стримів у спині.А я подумав, весь скривившись од болю:що як він заходитьсяще й лікувати мене?<p>«Сто дзеркал спрямовано на мене,..»</p>Сто дзеркал спрямовано на мене,в самоту мою і німоту.Справді — тут? Ти справді — тут? Напевне,ти таки не тут. Таки не тут.Де ж ти є? А де ж ти є? А де ж ти?Урвище? Залом? А чи зигзаг?Ось він, довгожданий дощ. Як з решета.Заливає душу, всю в сльозах.Сто твоїх конань. Твоїх народжень.Страх як тяжко висохлим очам.Хто єси? Живий чи мрець? Чи, може,і живий і мрець? І сам на сам?<p>«Я блукав містом своєї юності,..»</p>
