Як добре те, що смерті не боюсь яі не питаю, чи тяжкий мій хрест.Що вам, богове, низько не клонюсяв передчутті недовідомих верств.Що жив-любив і не набрався скверни,ненависті, прокльону, каяття.Народе мій, до тебе я ще верну,і в смерті обернуся до життясвоїм стражденним і незлим обличчям,як син, тобі доземно поклонюсьі чесно гляну в чесні твої вічі,і чесними сльозами обіллюсь.Так хочеться пожити хоч годинку,коли моя розвіється біда.Хай прийдуть в гості Леся Українка,Франко, Шевченко і Сковорода.Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,уже не ремствуй, прозирай у глиб,у суще, що розпукнеться в грядущеі ружею заквітне коло шиб.
20.1.1972
<p>«Ще й до жнив не дожив,..»</p>Ще й до жнив не дожив,ані жита не жав,не згубив, не лишив.І не жив. І не жаль.Тьмавих протобажаньзаповітна межа:ці напасті зі щастямдавно на ножах.Безборонно любитизаказано край,а зазнав би ти, світевеликий, добра.В смерть задивлені очі.Отерпла душаі навчає, і врочить:тобі кунтушавже довіку не мати,а чорний бушлат —він як батько, і мати,і дружина, і брат.
19.1.1972
<p>«Наснилися мені мої кохані,..»</p>Наснилися мені мої кохані,і кожна з них чужа і не моя,і кожна, мов холодна течія,моєї віри підмиває камінь,і кожна з них, убрана до весіль,несе в руках сумний букет трояндний —рясний, як радість, ярий, наче біль,що чим нестерпніший, то більш принадний.Гуртом рушаємо до когось в гості,а тому очі круглить переляк,не сподівався він стількох друзяк —стоїть блідий, сумний, простоволосий.О ні, не надарма оцей парад,мов поховальний хід. І я сумую,не знаючи, котру з своїх троянд —червону ачи чорну подарую,аби не сприкрити. Здається, сто смертейвзяло мене під руки і згубиломежи собою. Ще допіру дніло,і ледь торкався сон моїх очей.
22.1.1972
<p>«Блажен, хто тратити уміє,..»</p>Блажен, хто тратити уміє,коли заходить час утрат,аби лишалася надіяі виростала востократ,що білий світ — він завжди білийі завжди добрий — білий світ.Хай ти у ньому — син несмілий,кого пройняв циганський піт,а все ж буття твоє — у леті,і в ньому — порятунок твій.Вся суть твоя — лише в поеті,а решта — тільки перегній,що живить корінь. Золотієнад осінь яблуневий сад.Блажен, хто тратити уміє,коли заходить час утрат.<p>«У затишку прожити не судилось:..»</p>
