Я блукав містом своєї юності,марно відшукуючи в нових кварталахвчорашні споруди, сквери, стежки.знайому ліпку на фронтонах будинків,географія втрачена.Місто покращало й виросло,з’явились нові бульвари, готелі, вулиці,пам’ятники, стадіони, дерева,тільки жодного знайомого обличчя в натовпі,жодного обличчя,котре нагадало б тобізгублену молодість.Сподівався зустріти бодай себеотут, де струменіє фонтан,лямований штучним мармуром.Марно.Нема.Пропалий безвісти.Знялися в небо легкі висотні будинки,і ти біля них — маленький-маленький,не розгледіти самому,не те що зустрічним.Зупинивши таксі.якийсь шофер підійшов до фонтана,що оприскував незнайому гінку топольку,вимив руки,потім, витягти носовичка,старанно витер долоні,сів за стерно і помчав,знявши легеньку куряву.Дивлячись йому вслід,я вперше збагнув: життя — не вдалося.<p>«Націлений у небо обеліск,..»</p>Націлений у небо обеліск,вода, як вічність, літепло струмує,старий ясмин — оцвіттям весь німує,а віддалі — німує чорний ліс,а навпіл зламаний іржавий крісв граніт угрузлий — ніби розкошує.І тільки мати сина вже не чує,вже біль її старечий спопеливсь.Вона сама. Вона сліпа — свічадомосіннього промерзлого ставкаі висхла, вижовкла її рукаще образи обмацує нерадо.Бо де там син? Де Бог? Нема обох,і смерть обсіла пустку, наче льох.<p>«В мені уже народжується Бог...»</p>В мені уже народжується Богі напівпам’ятний, напівзабутий,немов і не в мені, а скраю смерти,куди живому зась — мій внук і прадідпережидає, заки я помру.Я з ним удвох живу. Удвох існую,коли нікого. І гримить біда,мов канонада. Він опорятунок,я ж білоусто мовлю: порятуй,мій Господи. Опорятуй на мить,а далі я, оговтаний, врятуюсебе самого сам. Самого — сам.Він хоче поза мене вийти. Прагне,рятуючи, донищити мене,аби на протязі, на буряних вітрахя вийшов сам із себе, наче шаблявиходить з піхов. Хоче вийти геть,щоб згасла свічка болю. Щоби тьмавпокорення мене порятувала,інобуттям. Іножиттям. Найменнямуже невласним: ось він, той загал,яким кермує той шалений бог,котрий в мені воліє народитись.(а я ще тую свічку посвічу,аби мені не смеркло передчасно.Пресвітлої години свічка чорна —неначе перемога крадькома).<p>«І поблизу — радянський сад,..»</p>
