У капітана Пабло насторожені очі. йому не подобаються дві індійські піроги попід лівим берегом. Ніби мисливські собаки, скрадаються вони між зеленими заростями. До дияболо сильні руки в тих індійців! Як вони женуть свої посудини!
Пабло стежить за пірогами. їх уже три. Ось до них приєдналась четверта, потім п'ята. І в кожній — озброєні індійці. Капітан Пабло звик вірити своїм очам. Він добре бачить луки й стріли в руках червоношкірих. Проти кого ж ті луки? І куди поспішають маленькі човники?
— Сільвестер! — гукає капітан Пабло в машинний відділ. — Повний уперед!
— Що там, капітане?
Пабло рвучко обернувся назад. До нього в рубку піднімався по східцях сеньйор професор. В очах — насторожена увага. Він, мабуть, теж щось помітив. Він дивиться на індійські піроги й тихо питає:
— Пабло, чого вони ідуть під берегом?
— Вони надумали щось недобре, сеньйор. У них луки, — похмуро озвався Пабло. — Звичайно, це річ не страшна. Знаєте, в наш час… кулемети, гранати, оті кляті ядерні бомби. Що важать проти них луки! Тільки я боюся, сеньйор професор, що їхні стріли змащені отрутою кураре. Ви знаєте, що таке кураре?
— Так, Пабло, знаю. — Професор, майже беззвучно ворушачи губами, став швидко лічити піроги: — Одна, дві, три… п'ять… десять.
Потім він підняв голову і побачив, що далеко попереду, посеред річки, немов на урочистих змаганнях, стояло вряд ще кілька пірог. Здавалось, індійці намагалися блокувати корабель. Це було дивно, неймовірно. Професор ніколи б не подумав, що йому доведеться мати справу з ворожим тубільним населенням. Зрештою, вони сховані за надійними стінами корабля. Немає великого риску, якщо індійці й намислили щось погане. А втім, що б вони могли намислити?
Тим часом «Голіаф» наблизився до індійських пірог, які перетинали ріку. Всі човни за чиєюсь командою зрушили з місця і швидко посунули до корабля. Індійці, які не сиділи на веслах, посхоплювались зі своїх місць, підняли над головами луки й списи і сповнили річкову просторінь відчайдушними криками. Вони ревіли люто, войовничо, потрясаючи в повітрі зброєю і, певно, намагаючись залякати пасажирів «Голіафа».
Професор не ворухнувся.
Тоді капітан Пабло схопив його обіруч за плечі і, немов пробуджуючи від сну, щосили трусонув.
— Негайно всім в трюм! — закричав розпачливо. — Кураре! Чуєте, сеньйор професор! Кураре!
Страхітливе слово ніби електричним струмом пронизало Крутоярів мозок. Він більше нічого не бачив, нічого не чув. Треба було якомога швидше сховатися в трюмі, доки індійці не випустили своїх стріл, змащених отрутою.
Збігаючи по східцях на палубу, професор, спробував заспокоїти себе: все може скінчитись набагато краще, ніж здається капітанові. Все може бути зовсім просто… Зовсім просто… І чому саме кураре? Хіба індійці вимагають від них що-небудь?
Бунч, Самсонов і Олесь, почувши вигук капітана, сполошилися. Біолог, мерзлякувато втягнувши голову в плечі, перший кинувся до дверей трюму.
— Спускайтеся швидше! — наказав Крутояр, підбігаючи до них… — Індійці, здається, замислили щось недобре. Ану, Олесь, негайно в трюм!
Всі зайшли до тісного трюмного приміщення, що правило за кают-компанію. Посідали на дубові лави попід стінами. Сторожко почали прислухатись до невиразних звуків, які долинали ззовні.
«Чого ми зайшли сюди? — думав Олесь. — Невже індійці можуть щось заподіяти нам? «Голіаф» витримає напад сотень пірог».
Раптом у моторному відсікові щось загарчало, пролунав різкий скрегіт. «Голіаф» на мить завмер і потім, немов передихнувши, заревів з подвоєною силою. Корпус «Голіафа» гойднувся праворуч, ліворуч, підлога під ногами Олеся попливла кудись убік, і він щосили вдарився головою об стіну. Сині й жовті кружала попливли перед ним. Хлопець простягнув поперед себе руки і, ніби тонучи в чорній безодні, впав на підлогу.
— Ай, ай, сюди! — забідкався біля нього Бунч. — Води йому. Швидше води!
Води в трюмі не знайшлося. Самсонов прожогом вискочив на палубу. Зачерпнув воду з бачка, що стояв під тентом, і побіг назад до дверей. Але не встиг відчинити їх. Майже біля самих його ніг висунулись з-за борту дві голови. Темні очі люто дивились на географа.
Індійці, мабуть, теж розгубились, побачивши перед собою могутнього білолицього велетня, бо один з них судорожно розкрив рота і розтулив пальці руки, якою тримався за борт. Голова його зникла. Він полетів у воду.
Другий, подолавши в собі раптовий страх, вискочив на палубу. Він був невисокий на зріст, короткошиїй, з кирпатим приплюснутим носом.
— Ау тен! Ау тен! — вигукнув він і, ввібравши голову в плечі, пружним котячим кроком став наближатись до Самсонова. В лівій руці він тримав коротенького ножа.
Самсонов, не роздумуючи, вдарив індійця в пах. Той судорожно ковтнув повітря, випустив з рук ножа і впав навзнак за борт.
«Голіаф», перекинувши кілька пірог і прискорюючи ходу, вилетів на відкриту річкову гладінь. Індійці лишились позаду Хмара стріл полетіла в корабель, але жодна з них не досягла палуби.
