У Покровському подейкують про одне ДТП за участю п’яних бійців «Правого сектора» та про кілька інцидентів у кафе, які «з усіма бувають». Для порівняння: коли батальйон «Айдар» стояв під начебто проукраїнським Старобільськом, то навіть більш проук-раїнські люди ставилися до нього з острахом. Тут ніякого страху перед «правосєками» не видно, йдеться лише про побут:
— Все-таки армія — це дисципліна, — Сергій, 59-річний виборець Яроша, втягує живіт, щоб показати виправку. — А «Правий сектор»... Ну що це таке, в шльопанцях з автоматом... Або в кафе автомат на стіл класти... Ну, не має так бути.
Повз нас із Сергієм проїжджають вантажівки збройних сил. Покровське, яке тут називають Покровка, розташоване на трасі Дніпропетровськ—Донецьк.
— Поначалу як БТРи стали їздити, жінки плакали, — каже Сергій, проводжаючи вантажівки поглядом. — Потом привикли. Хотя як подумаєш, це ж сто кілометрів тільки до фронту. В любий момент сюда може перекинутися.
Сергій голосував за «Батьківщину» і планував підтримати її ма-жоритарника, але йому дуже сподобався Ярош, на зустріч із яким його відпустили з роботи. Сергій вважає, що сам Ярош — «“нормальний мужик”, от тільки бійців би своїх трохи більше...» — і Сергій показує, як їх треба стиснути в кулак.
Практично всі, хто підтримав кандидата, зробили це, «незважаючи на» політичну силу чи батальйон, лідером якого є Ярош. Ярош набрав понад 30% голосів, а «Правий сектор» — 3,5% по округу.
Я зустрічав багатьох людей, які вирішили голосувати за Яро-ша після особистої зустрічі з ним. Схоже, щодо особистої харизми лідера «Правого сектора» Алла Мегель має рацію. Але це харизма не для всіх.
«Я думала, замінірували Дом культури»
— Як у вас ставляться до Яроша? — питаю я у двох літніх чоловіків із смт Просяна.
Вони водночас відповідають:
— Нормально!
— ***ово!
Замовкають і з подивом дивляться один на одного.
72-річний Мітя, який голосував за БПП й за мажоритарника від БПП, починає гаряче сперечатися зі своїм другом, 65-річним Вітьою. Цей голосував за «Народний фронт» і за Яроша. Дядя Мітя саркастично питає у друга, чи нормально, що за Яроша агітують своїх підлеглих фермери-орендатори, й чи нема в цьому тиску на робітників.
Нарешті вони сходяться на тому, що все одно всім на Просяну «на***». Дядя Мітя з уже звичною на другий день перебування в цих краях кількістю матюків розповідає, як у загубленій посеред степу Просяній уже 20 років немає водогону й мешканці кожного під’їзду мусять бурити собі свердловину за власний рахунок.
— Як у вас ставляться до Яроша? — питаю я і в смт Васильківка.
— Як хто, — ліниво відповідає Сергій, чоловік літнього віку, який випиває в кафе «Зоря». — Я от за нього. А Люба ні.
Сергій, котрий голосував за Яроша, з усмішкою розповідає, як у Васильківці на зустрічі з ним зганяли «газовщиков і школи».
— А як зганяли?
— Ну, як обично в організаціях. Помниш, Люба, як нас Борька з комбікормового ще при Горбачові на Первомай витягав? Це вже коли развал пошол. По пятьорці давав, а тоді водка по чотири двадцять була. — Сергій сміється.
— Я нічого не маю проти Яроша чи «Правого сектора», — хапається за серце Люба, працівниця кафе. — Але що це таке, що вони приїхали на джипі з автоматами. Це як ото Махно на тачанці їздив.
— Зараз час такий, — зверхньо усміхається Сергій.
— Дивлюся, стоять біля Дому культури з автоматами. Я думала, замінірували Дом культури наш.
— Зараз час такий, — повторює Сергій.
Люба розповідає мені, як носить їжу солдатам, котрі охороняють залізничний міст, відколи «в електричці поймали одну бабу, яка хотіла мост подорвать». Розповідає, як навколо Васильківки, посеред степу, збиралися викопати протитанкові рови. Мали залучати безробітних. Але як почали, так і кинули. Полінувалися, чи що.
— Вибори виборами, — звертається вона до мене. — Саме страшне, аби не було больше войни. Нічого, синочка, — Люба переходить на півшепіт: — Переживемо, і це переживемо.
Объективность этого репортажа позже, в интервью Esquire, признал и сам Ярош.
2 ноября проходят «выборы» «парламента» и одновременно «глав» самопровозглашенных «Донецкой и Луганской народных республик». «Главой» ДНР становится
Александр Захарченко, «главой» ЛНР — Игорь Плотницкий.
Дороги осажденного Донецка утыканы плакатами единственного содержания: 2 ноября — выборы власти в Донецкой народной республике. Еще полгода назад ДНР воспринималась не иначе как сколоченный на скорую руку карточный домик. С момента проведения псевдореферендума о независимости 11 мая стены этого домика обшились железом и камуфляжем, а на дверях появились суровые замки.
