А потім він лежав і дивився на неї, відчинивши дверцята, щоб впустити вітерець, і відкинувши спальник.
Ільза всміхнулася, світячи в темряві білими зубами.
«Що таке?»
«Нічого. Це було... — він спробував дібрати слово. Надзвичайно, живодайно, преображенно. — Чудово, — сказав він. Це було вперше відтоді, як пішла Джекі, але справа не тільки в цьому. Він багато років уже не почувався так добре. — Направду чудово».
«Дякую», — засміялася вона.
Він погладив її. «То що тепер?»
Вона знову всміхнулася. «Я майже впевнена, що в довіднику туриста написано: на цьому ти зникаєш на сході сонця, і більше від тебе й не чути».
Прийшла його черга сміятися. «Навіть не сподівайся, — пригорнув він її міцніше, відчуваючи, як іскриться її шкіра, торкаючись його, коли Ільза перекотилася й опинилася згори на ньому. — Такого не буде».
Як виявилося, вона мала рацію, а він помилявся. Але тої миті він говорив серйозно.
— Чого це вони стають? — зненацька гойднувся вперед Зандер на пасажирському сидінні, і Нейтан повернувся в сьогодення. Попереду машина Гарі вже зупинялася біля огорожі, але вони ще й близько не доїхали до могили скотаря. Вони взагалі ще нікуди не доїхали, наскільки бачив Нейтан.
У них на очах Гарі вистрибнув з машини, лишивши двигун увімкненим. Присівши, він перевірив землю, раз у раз торкаючись куряви пальцем.
— Що відбувається? — запитав Зандер.
— Не знаю... — Нейтан опустив вікно й вистромився. — Гарі! Що ви робите?
— Шукаю!
— Що?
— Що-небудь.
Коп із Сент-Геленса висловився приблизно так само, але з Гарі принаймні був шанс, що там і справді знайдеться щось корисне. Нейтан підняв вікно та знизав плечима.
— Ти його чув. Шукає.
Зандер, відкинувшись на кріслі, чекав. Спливали хвилини, і зрештою Гарі знову сів у машину. Рушили далі.
Ільза пішла одразу по світанку. Людей у місті, може, й мало, і живуть вони далеко одне від одного, зате прокидаються дуже рано. Застібаючи блузку, вона поцілувала його.
«Я довезу тебе додому», — сказав Нейтан.
«Нема потреби, — вказала вона на гуртожиток поряд з пабом. — Я тут».
«Так близько? Ми б могли піти туди».
Вистрибнувши з машини, вона широко всміхнулася. «А що таке? Тут ти погано розважився?»
«Та добре розважився».
«І я».
Дивлячись, як вона йде геть, він був як п’яний. Він одягнувся, й усмішка не сходила з його вуст цілий ранок, поки він їздив містом, залагоджуючи свої справи. Він майже закінчив, уже заправляв бак перед дорогою додому, коли хтось зупинився біля нього. Нейтан побачив шикарний бездоріжник — і вперше з його обличчя зійшла усмішка.
Нейтан не підводив голови, поки його тесть —
«Нейтане!»
«Добридень, Кіте». Нейтан зосередився на шланзі. Він просто наповнить бак і поїде геть. І все.
Кіт подивився на нього. «Я вчора розмовляв із Джекі».
Нейтан спостерігав, як крутяться цифри на датчику.
«Ага», — мовив він без питальної інтонації.
«Слухай, вона веліла юристам боротися».
«Та невже».
«Нейтане, будь розважливий. Ти просиш такого контракту — для хлопчика Зандерового віку це забагато дзвінків і візитів».
«А мій адвокат вважає, що це доволі стандартний розподіл опікунства».
«Для розлучених пар, коли батько мешкає за рогом, — можливо. Але не так далеко, як тут».
«Це ж вона поїхала. Не я, — сказав Нейтан і стулив рота, але не втримався. — І взагалі, я гадав, ви зрадієте, що Зандер буватиме тут частіше».
Кіт, який мав чотири ділянки, був у країні найбільшим землевласником і, коли випадав добрий рік, навіть потрапляв у хвіст переліку багатіїв. Зараз він похитав головою, опустивши кутики рота. «Ми з Кеті бачимося з Зандером у Брисбені. Нема причини хлопчику їздити аж сюди».
«Я — його тато, Кіте». Колонка вимкнулася. Бак був повний. «Ось вам одна збіса гарна причина».
Нейтан уперше прямо подивився на тестя. Він був блідий і здавався трохи втомленим. Мабуть, не лягав допізна, рахуючи гроші, подумав Нейтан, ідучи на заправку розплачуватися. У вікно він бачив, як Кіт спостерігає за ним.
Нейтан досі не розуміє, чому той чоловік був так налаштований проти нього. Кіт не ладнав з Нейтановим батьком, але в цьому не було нічого незвичного. Нейтан і сам не ладнав з батьком. І Кіт здавався нормальним, коли вони з Джекі тільки зійшлися. Хоча, подумав Нейтан, можливо, він просто прикусив язика, чекаючи, що роман сам зрештою добіжить кінця і згасне.
Що краще справи йшли з Джекі, то гірше — з Кітом, і заки дійшло до весілля, Нейтан уже практично не розмовляв з новоспеченим тестем. Кіт неодноразово намагався відмовити Джекі від одруження, як згодом дізнався Нейтан під час сварок, коли Джекі горлала на нього через усю кімнату.
