Нейтан зробив крок уперед, підніс палець і націлив його на колишнього тестя. Він бачив, що Кайлі, операторка заправки, крізь вікно спостерігає за ними. Згодом вона поквапиться сказати, що Нейтан поводився агресивно. Але тоді йому було байдуже.
«Кіте, приятелю, — Нейтан старався говорити тихим і врівноваженим голосом, — слухайте мене уважно, бо це найправдивіші слова, які ви почуєте за весь рік. Ви, може, здатні скупити і продати всіх корів до єдиної у наших краях, але вам не вдасться ізолювати мене від Зандера».
«Так хоче Джекі».
«Мені до сраки. Їй доведеться змиритися».
Кіт брязкотів ключами, мабуть, трішки нервово. «Ні, якщо я допоможу. Якби ти від самого початку був кращим чоловіком і батьком, ми б зараз не вели цю розмову».
«Приятелю, на цьому світі нема нічого, що ощасливило б цю жінку. Може, якби ви повсякчас не нашіптували їй на вухо, який я нікчема, вона б і не пішла від мене».
«Гадаєш, це я винен, що вона повелася нарешті розсудливо? Нейтане, я терпів тебе, скільки міг. Я дав тобі землю, хіба ні? Дав тобі шанс?»
Нейтан розреготався. «Ага, ну звісно, переконуйте себе далі. У мене клятого шансу не було з тою землею, і ви це знаєте. Ви хотіли, щоб я провалив справу, і хотіли, щоб Джекі це побачила, і ви домоглися бажаного, приятелю. Молодець. Та коли йдеться про Зандера, вам свого не домогтися».
«Побачимо».
«Ви реально зраділи б, якби я покинув дитину? Думаєте, так було б краще?»
«Чесно? Так. Не думаю, що Джекі чи Зандерові добре поряд з таким чоловіком, як ти».
«І чому? — Нейтан, попри гнів, відчув справжню цікавість. — Що такого в мені поганого? Ви ж ніколи навіть не намагалися познайомитися зі мною ближче».
«Знаю я таких чоловіків, як ви, — сказав Кіт. — Я все своє життя прожив у цій глушині і знаю, що тут відбувається. Знаю, чим займаються такі чоловіки, як ви».
«І що це має означати?»
Кіт відчинив дверцята машини. «Ми марнуємо час. Я не збираюся влізати в це. Мені пора їхати».
«Стривайте. Про що ви говорите? Про мого батька?»
«І не тільки».
«Агов! Ні! — Нейтан поклав руку на дверцята, перегороджуючи Кітові дорогу. Він був набагато кремезніший за свого візаві. — Це несправедливо».
«Ти впевнений? — Кіт підкреслено подивився на Нейтанову руку, поки той не опустив її. Похитавши головою, Кіт сів у машину. Опустив вікно. — І не намагайся подзвонити Джекі. Все спілкування має відбуватися через адвокатів».
«Господи, Кіте! — Нейтан зазирнув у вікно. Кайлі, яка спостерігала з-за каси, пізніше і це пригадала також. — Це між мною і Джекі. Не лізьте сюди зі своїми грошима. Ви мене слухаєте? Я не хочу, щоб ви втручалися у справи моєї родини».
«Ні, Нейтане, — по-справжньому розсміявся Кіт. — Це ти не слухаєш. Я виписуватиму ці чеки стільки, скільки знадобиться. Джекі й Зандер не твоя родина, а моя, і я подбаю, щоб їм нічого не бракувало. Отож послухай мене. Мені до сраки, чого хочеш ти. Головне — чого хочу я і чого хоче Джекі».
«І чого ж саме?»
«Ніколи більше і близько не підходь ні до мене, ні до моєї родини».
Нейтан міг би запхати руку у вікно і зламати чоловікові носа. До сьогодні він іноді питає себе, чи не слід було. Принаймні тоді усе б закінчилося й лишилося в минулому набагато швидше. Але десь посеред цієї розмови він раптом подумав про Ільзу. Магія попередньої ночі трохи розмилася через Кіта, але на якусь мить чоловік перед ним здався не таким уже й важливим. Він зі своїми грошима не здатен зіпсувати всього.
Нейтан примусив себе глибоко вдихнути. Без єдиного слова і з таким самовладанням, якого, певно, ніколи в житті не виявляв, він пішов до своєї машини й поїхав геть.
Нейтан зупинив автівку далі від могили, ніж Гарі. Місце чомусь здавалося ще самотнішим, ніж напередодні. На цей раз Баб теж виліз із машини й рушив за Гарі до надгробка.
Вони зупинилися пліч-о-пліч. Пісок і вітер майже цілковито замели сліди, як Нейтан і очікував. Уже важко було навіть уявити, що тут лежав Кемерон. Нейтан у лобове скло побачив, що Баб щось каже, а Гарі на це трішки нахмурився.
Нейтан обернувся до Зандера.
— Будеш виходити?
— Ні, — Зандер дивився куди завгодно, крім того місця, де напередодні лежало Кемеронове тіло. — А ти?
— Ні.
Вони сиділи в машині, а з багажника долинав сморід підгнилої їжі.
Нейтан помітив дорогий бездоріжник за кілька миль. Він поїхав із заправки, міцно вчепившись у кермо, а у вухах відлунювали Кітові слова. Ільза й учорашня ніч лишилися далеко в минулому, а зараз Нейтан був збуджений і роздратований. Він планував поїхати просто додому, але відчув, що брак сну дається взнаки, а на дорозі це недобре. Він зупинився біля пекарні й купив кави. Він досі почувався втомленим, та коли сидів у машині, попиваючи каву і пригадуючи причину, з якої він не виспався, на обличчя почала повертатися усмішка.
За двадцять хвилин він знову виїхав на дорогу й уже на півтори години від’їхав від міста, коли побачив бездоріжник, припаркований під кутом на гравійній трасі. Радше навіть не припаркований. Він просто зупинився, наполовину з’їхавши з дороги. Нейтан упізнав машину задовго до того, як побачив постать, що спиралася на капот.
