Одним рухом Нейтан завів руки під теля й підняв його. І не встигла тварина зрозуміти, що відбувається, як Нейтан уже перекинув її набік і приборкав, улігшись згори і своєю вагою причавивши до землі. Теля було приголомшене, але за мить роззявило рота й обурено замукало йому в обличчя. Воно хвицалося й опиралося, і Нейтан наліг на нього всім тілом, колінами й ліктями причавивши його так, що воно заледве могло ворухнутися.
— Тримаю, — крекнув Нейтан, та Ільза вже була поруч: вона з гострозубцями в руках присіла біля задніх ніг теляти.
Від теляти йшла гаряча хвиля, й чути було, як під ребрами калатає його серце. Тварина борсалася та хвицалася.
— Чорт, — долинув Ільзин голос.
— Воно тебе хвицнуло? — Нейтан наліг дужче, поки тварина знову не заспокоїлася.
— Та ні... — чути було, як Ільза ворухнулася. — Спробую менші гострозубці. Не хочу йому шкіру поранити.
Нейтанові ледве вдавалося тримати теля. Йому виповнилося всього кілька місяців, але воно було сильне. Важить, мабуть, більше за Ільзу, та й сам Нейтан тяжчий за нього хіба кілограмів на двадцять. Але це не мало значення. Нейтан дужчий, і цього достатньо, щоб примусити теля скоритися. Воно лежало спокійно. Нейтан слухав, як перелякано калатає його серденько. І зненацька, не стримавшись, він подумав про Кемерона.
— Ільзо? — гукнув він.
— Ага? — вона вже знову була біля задніх ніг теляти.
— Я намагався додзвонитися до Дженни Мур. В Англію.
Бачити він її не міг, але відчув, як вона застигла.
— І?
Нейтан похитав головою, наскільки це було можливо в такій позі.
— Її там не було.
— А де ж вона?
В Ільзиному голосі відчувалася напруга. Водночас почулося тихе клацання.
— На Балі, якщо вірити її колезі.
Теля натужилося, закотивши очі. Нейтан перевірив, чи мати досі тримається оддалік, і знову навалився.
— Хай де вона є, а мобільний там, схоже, не ловить.
Якусь хвилю обоє мовчали.
— А навіщо ти їй дзвонив?
Нейтан і досі не міг бачити Ільзу, проте голос прозвучав ближче. Нейтан спробував підвести голову й поглянути, але теля вхопилося за таку можливість. Довелося притиснути його дужче.
— Не знаю, — крекнув він.
— З’явилися нові міркування? Щодо її свідчень про Кема?
— Ні, — занадто поспішно відповів він. — Це не тому.
Ільза не відповіла. Врешті він відчув, що вона підвелася.
— Я закінчила, — сказала вона.
Нейтан скотився з теляти, яке миттю підскочило на ноги й поскакало до своєї сердитої матері. Вона без особливої вдячності мукнула до Нейтана, й парочка, не озираючись, побігла геть, радіючи свободі.
Важко відсапуючись, Нейтан сів на землі. М’язи боліли від зусиль, яких він докладав, тримаючи теля. Ільза стояла над ним, стискаючи в руці кілька відкушених дротів. У її очах блищали сльози.
— Чорт. Ільзо... — Нейтан підвівся. — Я сам не знаю, навіщо подзвонив. Просто цікаво було, що вона скаже.
Ільза крутила в руках дроти.
— Балі.
— Схоже.
Довгу хвилю вона нічого не казала, а відтак підвела погляд і задивилася на обрій.
— Між Балі та Брисбеном літає повно літаків.
Нейтан не відповів. Натомість рушив до «ленд-крузера» взяти дроту, щоб полагодити загорожу.
— Здається, що тут неможливо не побачити людину, — заговорила Ільза, коли він повернувся. Очі в неї вже висохли. — Але насправді це не так, еге ж? Якщо хтось стоїть нерухомо або ж припаркувався дуже далеко... Лише коли він зрушує з місця, помічаєш, що там хтось є.
Нейтан подумав про Леманові гори.
— Днями Баб казав практично те саме.
Ільза кивнула.
— Я чула, як Баб про це говорив. Що іноді відчуваєш, коли хтось є неподалік.
— Ага, — присів Нейтан і обценьками скрутив разом кінці нового і старого дротів. — Гадаю, його правда.
— Ти так гадаєш? — здивувалася Ільза. — А Кемерон завжди казав, що це смішно.
— О!
— Але ти це відчуваєш, так?
— Не знаю, — озвався Нейтан. — Іноді. Можливо. Це наче...
Він не міг цього пояснити. Це наче пульсація на порожній землі. Дивна важкість, яка свідчить про те, що хтось ще дихає одним з тобою повітрям. Він знав, що цьому має бути якесь логічне пояснення. Підсвідомість сигналізує, що в краєвиді щось змінилося. Це не більш як відчуття, та й воно не завжди точне. Останнім часом він кілька разів таке відчував, але нікого там не було. А за роки, мабуть, були сотні разів, коли за обрієм хтось був, але Нейтан того не відчув.
— Мабуть, Кемерон мав рацію, — нарешті промовив він.
Ільза стояла непорушно, тільки очі бігали, вдивляючись удалину.
— А зараз?
— Думаєш, хтось там є?
— Так, — сказала вона з серйозним обличчям.
— Ільзо, це антинауково. Це взагалі безглуздо.
— Знаю, але ти когось відчуваєш?
Він поглянув на неї. Чув, як вона дихає, і бачив, як підхоплює вітер кінчики її волосся. Не чув її серцебиття, зате відчував власне.
— Тут лише ми, — чесно сказав він. І повернувся назад до дроту. Відчував, що Ільза дивиться на нього, але не озирнувся. На деякий час зосередився на роботі, перш ніж знову заговорити.
— Слухай, просто не може бути, щоб десь там була Дженна, — мовив він. — Якби вона проїздила через місто, дійшли б якісь чутки.
— Хіба що вона не проїздила через місто.
