А потім він дав мені маленький оранжево-жовтий квиток і 3 фунти монетами, і я поклав це все в кишеню до ножа. Мені не подобалося, що квиток наполовину жовтий, але я не міг його викинути, оскільки це був мій квиток на потяг.
— Відійдіть, будь ласка, від віконця, — сказав тоді чоловік.
— Коли буде потяг до Лондона? — спитав я.
Він подивився на годинник і відповів:
— За п’ять хвилин, Платформа 1.
— Де Платформа 1? — спитав я.
— Підете підземним переходом, потім сходами вгору. Там побачите вказівні знаки, — він показав пальцем.
«Підземний перехід» означало «тунель», оскільки я побачив, куди він показував, тож я вийшов із зали з касами, але це було зовсім не схоже на комп’ютерну гру, оскільки мене оточило стільки речей і я почувався так, наче в моїй голові кричать усі ці знаки й вивіски, а коли якийсь перехожий штовхнув мене, я видав звук, схожий на собаче гавкання, щоби відлякати його.
І тоді я уявив собі, що на підлозі проведено велику червону лінію, яка починалася біля моїх ніг і проходила тунелем, тож я пішов за цією червоною лінією, промовляючи: «Ліворуч, праворуч, ліворуч, праворуч, ліворуч, праворуч», оскільки, коли я лякаюся або серджуся, мені інколи допомагає зайнятися чимось ритмічним, наприклад послухати музику чи пограти на барабанах, як мене колись навчила Шивон.
Я піднявся сходами на другий поверх і побачив знак, на якому було написано ← Платформа 1, і → вказувала на скляні двері, тож я пройшов крізь них, і хтось знову штовхнув мене валізою, і я знову загавкав по-собачому, а мені сказали:
— Куди ти, бляха, прешся.
І тоді я уявив, що це був просто один із демонів-охоронців у грі «Потяг до Лондона», а потім я побачив потяг. І я побачив, як чоловік із газетою та сумкою з ключками для гольфу підійшов до однієї з дверей потяга й натиснув велику кнопку збоку від них, а двері були електронні, і вони роз’їхалися, і мені це сподобалося. А потім двері зачинилися за чоловіком.
Тоді я подивився на свій годинник і побачив, що з тих пір, як я пішов від каси, пройшло 3 хвилини, а це означало, що потяг поїде за 2 хвилини.
Тож я підійшов до дверей і натиснув на велику кнопку, і тоді двері роз’їхалися, а я пройшов крізь них.
Так я опинився в потягу до Лондона.
Коли раніше я грався зі своєю іграшковою залізницею, то створював розклади потягів, оскільки мені подобаються розклади. А розклади мені подобаються, оскільки я хочу знати, коли та що має відбутися.
Ось який у мене був розклад, коли я жив удома з Батьком і гадав, що Мати померла від серцевого нападу (це був розклад на понеділок, і він також наближений):
1 — На занятті з образотворчого мистецтва ми займаємося образотворчим мистецтвом, але на першому ранковому занятті, першому занятті після обіду й другому занятті після обіду ми проходимо багато різних речей, як-то: Читання, Тестування, Соціальні навички, Догляд за тваринами, Чим ми займалися на вихідних, Письмо, Математика, Стережися незнайомця, Гроші та Особиста гігієна.
А на вихідних я складаю власний розклад, записую його на шматку картону й вішаю на стіну. І в ньому є такі пункти, як Погодувати Тобі, Позайматися математикою та Піти в магазин і купити ласощі. І це одна з причин, чому мені не сподобалося у Франції, оскільки коли люди їздять на відпочинок, то в них немає розкладу, і щоранку мені доводилося змушувати Матір і Батька розповідати, що ми будемо робити того самого дня, аби я краще почувався.
Оскільки час не схожий на простір. І коли ти щось десь кладеш, транспортир або печиво, то подумки можна скласти карту того місця, де ти їх залишив, але навіть якщо ти не складеш карту, то вони все одно залишаться на своєму місці, оскільки карта — це схематичне зображення речей, які існують в реальності, і за картою можна знову відшукати транспортир або печиво. А розклад — це наче карта часу, тільки якщо в тебе немає розкладу, то час не лишатиметься на місці, як, наприклад, майданчик, сад або дорога до школи. Оскільки час — це всього лише співвідношення між змінами в деяких речах, як-то: Земля, що обертається навколо Сонця, атоми, що вібрують, годинник, що цокає, день і ніч, прокидання й засинання, захід і північ-північний схід, яких не існуватиме, коли Земля припинить існувати й поглинеться Сонцем, оскільки це просто співвідношення між Північним полюсом, Південним полюсом і всім іншим, як-то Могадішо, Сандерленд або Канберра.