— Все гаразд, я буду поруч, — сказала Мати.
— Я не хочу говорити з Батьком, — відмовився я.
— Нумо домовимося, — сказав тоді Батько.
Він тримав кухонний таймер у вигляді великого пластикового помідора, перерізаного посередині. Батько його завів, і він почав цокати. Тоді Батько сказав:
— П’ять хвилин, гаразд? Не більше. Потім будеш вільний.
Тож я сів на диван, він сів у крісло, Мати стояла в коридорі, а Батько сказав:
— Крістофере, послухай… Так не можна далі жити. Не знаю, як ти, а мені… мені надто сильно болить через це. Те, що ти зі мною в одному будинку, але відмовляєшся зі мною говорити… Ти маєш навчитися довіряти мені… І мені байдуже, скільки на це піде часу… Спочатку — хвилина, наступного дня — дві, а далі — три, може, це забере роки, та мені байдуже. Бо це важливо. Це важливіше за все на світі.
А тоді він відірвав шматочок шкіри збоку від нігтя на великому пальці лівої руки.
— Назвемо це… Назвемо це проектом. Проектом, який ми маємо зробити разом. Ти маєш проводити зі мною більше часу. А я… Я намагатимусь довести тобі, що мені можна довіряти. Спочатку буде важко, бо… бо це важкий проект. Але потім стане легше. Обіцяю, — сказав він.
Потім він потер скроні кінчиками пальців і додав:
— Ти не маєш мені нічого відповідати, поки що. Просто подумай про це. І, е… У мене для тебе є подарунок. Щоб довести, що я дуже серйозно налаштований. І щоби вибачитися. І тому що… ну, зараз ти сам усе збагнеш.
Він підвівся з крісла й пішов до дверей на кухню, відчинив їх, а там на підлозі стояла велика картонна коробка з ковдрою, і він нахилився, опустив руки в коробку й дістав звідти маленького собаку пісочного кольору.
Потім він знову зайшов у вітальню, віддав мені собаку, а тоді сказав:
— Йому два місяці. Це золотистий ретривер.
Собака сидів у мене на колінах, і я його гладив.
Деякий час усі мовчали. Тоді Батько промовив:
— Крістофере, я ніколи, ніколи не скривджу тебе.
І всі знову замовкли. До кімнати зайшла Мати й сказала:
— Боюся, ти не зможеш забрати його до нас. Наша комуналка й так замала. Але твій батько буде за ним доглядати. А ти зможеш приходити й вигулювати його, коли захочеш.
— У нього є ім’я? — спитав я.
— Ні. Сам вирішуй, як його назвати, — відповів Батько.
Собака гриз мій палець.
Минули 5 хвилин й задзвонив будильник у вигляді помідора. Тож ми з Матір’ю повернулися до її кімнати.
А наступного тижня була гроза з блискавкою, і блискавка влучила у велике дерево в парку біля будинку Батька й повалила його, тоді приїхали чоловіки, відпиляли гілки ланцюговими пилами й повезли колоди геть у вантажівці, і все, що лишилося, — це великий чорний скалковий пень зі звугленої деревини.
Також я отримав свої результати іспиту з математики рівня «А», і я отримав оцінку «А», а це найкращий результат, і через це я почувався ось так:
Я назвав собаку Піщаником. Батько купив для нього нашийник і повідець, і мені дозволили гуляти з ним до магазину й назад. І я грався з ним гумовою кісткою.
А тоді Мати захворіла на грип, і мені довелося провести три дні з Батьком і жити в його будинку. Але все було гаразд, оскільки Піщаник спав зі мною в ліжку й гавкав, коли вночі хтось заходив до мене в кімнату. А також Батько влаштував грядки з городиною, і я йому допомагав. Ми посадили моркву, горошок і шпинат, і я зберу їх і з’їм, коли вони достигнуть.
Я ходив із Матір’ю в книгарню й купив книжку під назвою «Іспит рівня „А“ з вищої математики», а Батько сказав місіс Ґасконь, що наступного року я складатиму іспит рівня «А» з вищої математики, і вона погодилася.
Я його складу й отримаю оцінку «А». А за два роки я складу іспит рівня «А» з фізики й отримаю оцінку «А».
А тоді, коли я це зроблю, то вступлю до університету в іншому місті. І це не обов’язково має бути Лондон, оскільки мені не подобається Лондон, і університети є в багатьох інших містах, і не всі вони великі. Я житиму в квартирі з садом і окремим туалетом. І я візьму з собою Піщаника, книжки й комп’ютер.
Потім я отримаю диплом із відзнакою й стану вченим.
І я знаю, що здатен на це, оскільки я сам їздив до Лондона й оскільки я розгадав таємницю «Хто вбив Веллінгтона?», знайшов свою маму, був хоробрим і написав книжку, а це означає, що я здатен на все.
Задача
Доведіть, що:
«Трикутник зі сторонами, які можна виразити формулами n2 + 1, n2 - 1 та 2n (де n > 1), є прямокутним».
Доведіть від супротивного, що обернене твердження невірне.
Розв’язання
Спочатку нам треба визначити, яка зі сторін трикутника, сторони якого виражені формулами n2 + 1, n2 - 1 та 2n (де n > 1), є найдовшою. Це можна виразити так:
n2 + 1 - 2n = (n - 1)2,
і якщо n > 1, тоді (n - 1)2 > 0.
Отже, n2 + 1 - 2n > 0,
отже, n2 + 1 > 2n.
Аналогічно (n2 + 1) - (n2 - 1) = 2,
отже, n2 + 1 > n2 - 1.
Це означає, що n2 + 1 є найдовшою стороною трикутника, сторони якого виражені формулами n2 + 1, n2 - 1 та 2n (де n > 1).
Це також можна продемонструвати за допомогою наступного графіка (але це нічого не доводить):