І ми їхали машиною всю дорогу до Свіндона, яка забрала в нас 3 години й 12 хвилин, і нам довелося зупинитися на заправці, Мати купила мені батончик білого шоколаду, але я не став його їсти. Ми потрапили у великий затор, який спричинили люди, які сповільнювали рух, щоби подивитися на аварію на іншій половині проїжджої частини. І я спробував вивести формулу, за якою можна було би вирахувати, чи спричиняє дорожні затори тільки те, що люди вповільнюють рух, і як на це впливає а) щільність потоку машин, б) швидкість руху машин і в) як швидко водії тиснуть на гальма, коли бачать, як спалахують стоп-фари на машині попереду. Але я був надто втомлений, оскільки не спав цілу ніч, бо думав про те, що не зможу скласти свій іспит з математики. Тож я заснув.
А коли ми приїхали у Свіндон, Мати відімкнула вхідні двері своїми ключами, і ми зайшли в будинок, і вона сказала:
— Агов?
Але вдома нікого не було, оскільки тоді була 1:23 дня. І мені було страшно, але Мати запевнила, що я в безпеці, тож я піднявся до себе в кімнату й зачинив двері. Я дістав із кишені Тобі й випустив його побігати, а тоді пограв у «Сапера» й пройшов найскладніший рівень за 174 секунди, а це на 75 секунд довше за мій кращий результат.
Коли настала 6:35, я почув, що Батько повернувся додому на своєму фургоні, і я пересунув ліжко під двері, аби він не зміг до мене зайти, він зайшов у будинок, і вони з Матір’ю почали кричати одне на одного.
— Як ти, в біса, сюди потрапила? — крикнув Батько.
— Це й мій дім, якщо ти часом забув, — крикнула вона.
— А твій красунчик довбань також десь тут? — крикнув Батько.
Тоді я взяв барабани-бонго, які мені купив Дядько Террі, став навколішки в кутку кімнати, притулився чолом до стику між двома стінами й став бити в барабани й стогнати, і я робив це протягом години, тоді в кімнату зайшла Мати й сказала, що Батько пішов, що він поки поживе з Родрі, а ми знайдемо собі житло протягом кількох наступних тижнів.
Я пішов у сад і знайшов за сараєм клітку Тобі, приніс її в будинок, почистив і посадив туди Тобі.
Потім запитав у Матері, чи зможу я наступного дня скласти свій іспит із математики.
— Вибач, Крістофере, — відповіла вона.
— Можна мені скласти свій іспит із математики? — повторив я.
— Ти не слухаєш мене, Крістофере, — сказала вона.
— Я тебе слухаю, — сказав я.
— Я ж тобі розповідала. Я подзвонила директрисі й повідомила, що ти в Лондоні. І сказала, що ти складеш його наступного року.
— Але зараз я тут і можу його скласти, — наполягав я.
— Вибач, Крістофере. Я хотіла, щоби все склалося якнайкраще. Я не хотіла зіпсувати тобі нагоду, — відповіла вона.
І тоді в мене знову заболіло в грудях, тож я склав руки, захитався вперед і назад і застогнав.
— Я ж не знала, що ми повернемося, — сказала Мати.
Але я продовжував стогнати й хитатися вперед і назад.
— Годі. Це нам не допоможе, — сказала Мати.
Тоді вона спитала, чи я хочу подивитися якусь серію з циклу «Синя планета» про життя під арктичною кригою або міграцію горбатих китів, але я нічого не відповів, оскільки знав, що не зможу скласти свій іспит з математики рівня «А», і це було схоже на те, коли ти притискаєш ніготь на великому пальці до батареї, а вона дуже гаряча, і тоді з’являється біль, і тобі хочеться плакати, але біль триває навіть тоді, коли ти вже прийняв пальця від батареї.
Потім Мати приготувала мені моркву й броколі з кетчупом, але я не став їсти.
І тієї ночі я також не спав.
Наступного дня Мати відвезла мене до школи на машині містера Шиєрса, оскільки ми пропустили автобус. А коли ми сідали в машину, з протилежного боку вулиці прийшла місіс Шиєрс і заговорила до Матері:
— Оце нахаба. Ну, курво.
— Сідай в машину, Крістофере, — сказала Мати.
Але я не міг сісти в машину, оскільки двері були замкнені.
— То що, він тебе теж кинув? — спитала місіс Шиєрс.
Тоді Мати відімкнула свої двері, сіла в машину, відімкнула двері мені, я сів, і ми поїхали геть.
А коли ми приїхали до школи, Шивон сказала:
— То ви мама Крістофера.
І Шивон сказала, що рада мене знову бачити, і спитала, як я почуваюся, а я відповів, що я втомлений. Тоді Мати пояснила, що я засмутився через те, що не міг скласти свій іспит з математики, тож я погано їв і погано спав.
А потім, коли Мати поїхала, я намалював автобус у перспективі, щоби не думати про біль у грудях, і він мав ось такий вигляд:
Після ланчу Шивон сказала, що вона поговорила з місіс Ґасконь, і в неї досі були мої завдання рівня «А», які вона тримала в двох запечатаних конвертах у себе в столі.
Тож я спитав, чи можна мені скласти свій іспит.
— Мабуть, так. Після обіду ми зателефонуємо Отцю Пітерсу й спитаємо, чи він зможе прийти й побути твоїм спостерігачем. А місіс Ґасконь напише лист екзаменаційній комісії, у якому скаже, що зрештою ти вирішив скласти свій іспит. Будемо сподіватися, що вони не стануть заперечувати. Але я не можу сказати тобі напевне, — відповіла Шивон, а за кілька секунд додала: — Я вирішила, що краще зараз тобі сказати. Щоби ти встиг подумати.
— Щоби я встиг подумати про що? — спитав я.
— Ти справді хочеш складати цей іспит, Крістофере? — спитала вона.