Моїх батьків, які приїдуть разом із моїми братами відвідати мене під час осінніх канікул, Бен планує поселити у великому баштовому люксі. Через усе це він трішки хвилюється. Певно, боїться, що не сподобається моїм батькам. Та щодо цього я його заспокоїла — по-перше, він закінчив школу, а по-друге, моя мама буде просто в захваті від того, що завдяки Єгорову тут усе настільки екологічно та добротно відреставрували. А по-третє, мені абсолютно байдуже, що мої батьки думатимуть про Бена.
Делія приїхала одразу після закінчення школи і, незважаючи на ремонтні роботи, їй тут так сподобалося, що вона залюбки скасувала б свою поїздку до Америки на рік за програмою Au-pair. Тепер вона надсилала мені кумедні повідомлення з Вайомінгу.
Єдина річ, над якою ми з Беном ламали собі голови, стосувалась помічниці з кухні, з якою я у ліфті вела незабутню розмову про людські серця. І це була та сама дівчина, яка в новорічну ніч скерувала Бена, котрий збирався до підвалу, бігти прямо до Ялинки-Півмісяця. Йому добре запам’яталися її сережки-крапельки. І те, як він її описав, збіглося з моїми спогадами про неї. Найбожевільнішим було те, що більше ніхто нічого про цю юну дівчину не знав. У кухні її ніколи не бачили. А Бен, який надзвичайно хотів подякувати за її вчинок, переглянув усі особові справи. Проте й там про неї нічого не знайшов. Так, ніби її взагалі не існувало. Тим часом я вже почала було думати, що, можливо, ми мали щастя зустрітися з Білою Пані.
Каркання вихопило мене з роздумів. Як і завжди, не довелося довго чекати, поки семеро Хуґо приземлилися на підвіконня і приготувалися їсти молочну булочку. На жаль, вони досі не навчилися говорити, але Хуґо-Клептоман став таким ручним, що його можна було навіть погладити.
Коли вони закінчили їсти булочку, то піднялися одне за одним у повітря: спочатку був Недовірливий Хуго, тоді Меланхолійний Хуго, а в кінці — Хуґо-Клептоман. Та, коли я вже хотіла зачинити вікно, він повернувся і прискакав до мене, схиливши на бік голову. Він тримав щось блискуче в дзьобі й допитливо на мене дивився.
Я простягнула руку, і він опустив оте щось блискуче, гордо воркуючи, мені прямо на долоню. Знадобилася секунда, аби зрозуміти, що ж це таке. А тоді мені забракло повітря! Платина відблискувала сріблясто-білим, а рожевий камінь переливався, ніби його щойно забрали від ювеліра.
Врешті-решт він таки знайшовся. І це поставило крапку в історії.
Хуґо-Клептоман повернув втрачений перстень пані Людвіг.
<p>ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК</p>Фанні Функе, 17, з Ахіма біля Бремена, що покинула школу. Дуже допитлива особа.
Бен Монфор, 18, син власника готелю Романа Монфора і пожиттєвий практикант у «Замку у хмарах».
Роман Монфор, власник готелю, дратівливий.
Руді Монфор, власник готелю, безвольний.
Мсьє Роше, консьєрж у «Замку у хмарах». Без перебільшення — душа готелю. Його ім’я Петрус.
Заборонена Кішка, має таку кличку через те, що тварини в «Замку у хмарах» суворо заборонені. Ще —> Райнер Марія Рільке нібито гладив її, коли складав тут свої вірші.
Панна Мюллер, 42, струнка й сувора економка «Замку у хмарах», яка настільки непомітно і скромно працює для гостей, що її майже ніколи не видно в коридорах. Присягається своїм віничком зі страусиного пір’я і зневажає —> Мадам Клео через те, що вона постачає персоналу такі спокусливі —> птіфури. Знає кількість калорій навіть у маринованому огірку.
Гортензія, Камілла й Ава, їх скерували із готельного коледжу в Лозанні на підсилення команди —> панни Мюллер, тітки Камілли, на час Різдвяних свят. Вони наділені низькими інстинктами плямистих гієн. Разом вони полюбляють влаштовувати полювання на гну.
Забулаім’я також із виду гієн. Ні Фанні, ні авторка роману не можуть запам’ятати її імені. Якщо все ж захочете дізнатися, запитайте в Бена або мсьє Роше.
Ніко, 19, паж, хоче здобути ступінь бакалавра з міжнародного управління готельним та ресторанним бізнесом, проте отримує лише надзвичайно кумедну уніформу пажа й безліч насмішок.
Йонас, 19, паж, на відміну від Ніко, здобуде-таки ступінь бакалавра з міжнародного управління готельним та ресторанним бізнесом, оскільки носить свою уніформу з дещо більшою гідністю, аніж його друг. В усьому іншому поводиться дуже скромно.
Яромир Новак, чех, невтомний працівник «Замку у хмарах», до болю сумує за своїми дітьми і дружиною.
Павел, болгарин, татуйований господар пральні. Своїм виглядом можр налякати, проте смиренний наче ягня. Не уявляє свого життя без пирога з яблуками і корицею, Ісуса й «Чарівної флейти».
Старий Стакі, дуже, дуже старий. Він найстарший працівник готелю. — > Мадам Клео випікає для нього особливо пухкі булочки бріош, які він і без зубів може прожувати. Життєве кредо: «Трафлєлосі ми й гірше».
Мозер-Анні, також дуже, дуже стара. Та проте вона б із легкістю обігнала мопса —> фон Дітріхштайнів у забігу на сто метрів, а ще найкраща покоївка в цілому світі.
